Герой Крут Павло Кольченко. Невідомі факти з біографії
Одним з відомих Героїв Крутів є Павло Кольченко – 21-річний чотовий студентської сотні, що потрапив у полон до більшовиків і був ними замордований. Дата й місце уродження крутянця донедавна залишалися "білими плямами" в його біографії.
З року в рік обставини вікопомного бою під Крутами набувають дедалі чіткіших обрисів, як і додаються нові й нові факти до життєписів його звитяжців. Одним з відомих Героїв Крутів є Павло Кольченко – 21-річний чотовий студентської сотні, що потрапив у полон до більшовиків і був ними замордований.
У 2018-му мені разом із земляками-просвітянами випала нагода взяти участь у відкритті пам'ятного знака Павлові Кольченку в селі Заріччя теперішньої Ружинської громади Бердичівського району Житомирської області (до 1960 р. село називалося Баламутівкою), встановленому на подвір'ї тамтешньої школи.
Зарічани вважають загиблого героя своїм земляком. Позаяк після героїчної загибелі гімназиста директор закладу надав його батькові Івану Опанасовичу скорботну довідку, в якій вказано місце проживання Кольченків – село Баламутівка Сквирського повіту Київської губернії.
Попри те, що в ряді джерел зазначається, що в Баламутівці нібито й народився герой, достовірних підтверджень факту народження не наводилося. Тож дата й місце уродження мужнього крутянця донедавна залишалися суттєвими "білими плямами" в його біографії. І ось нарешті завіса невідомості дещо прочинилася.
У переписних реєстрах 1897 року мені вдалося натрапити на запис про родину Кольченків, що мешкала в селі Сестринівці Козятинської волості Бердичівського повіту (ДАКО, ф.384, оп.15, спр.58, арк.189). Нині Сестринівка входить до складу Козятинської громади Хмільницького району Вінницької області.
У сім'ї налічувалося десятеро осіб. Глава родини Іван Опанасович (йому на ту пору було 38) служив продавцем у місцевій "монопольці", як у просторіччі називали казенні винні лавки. Він і його 37-річна дружина Надія Гаврилівна походили з села Буринь тодішнього Путивльського повіту Курської губернії (тепер – місто в Конотопському районі на Сумщині), де й були прописані і належали до стану поміщицьких селян.
Мали вони шістьох синів – одинадцятирічного Івана, дев'ятирічного Олександра, семилітка Миколу, п'ятирічного Василя, трилітка Пилипа і наймолодшого – одномісячного Павла. Разом з Кольченками мешкали мати Надії Гаврилівни Тетяна Юхимівна Барсукова та племінниця Лідія Барсукова (теж уроджені в Бурині).
А от по поселеннях, де народжувалися хлопці, цілком можна простежити міграцію родини. Старший прийшов на світ у Гатчині, що під Санкт-Петербургом, наступні – вже на Бердичівщині: спочатку трійко – у Волоських Мехеринцях (зараз – Махаринці), дальший – у Малій Чернявці, а місцем уродження Павла вказано якраз Сестринівку.
Іван Опанасович мав за плечима службу у війську, адже перебував у запасі. Зазначено, до того ж, що був письменним, а освіту здобув "у полку". Можливо, з військовою службою якраз і були пов'язані гатчинська та інші "подорожі" родини.
Зрештою, важливість освіченості він спізнав на собі, адже подбав, аби зростали такими й діти. Відтак Іван у 1897 році навчався в 1 класі початкового містечкового училища (найближчі такі заклади діяли в Козятині та Білилівці), Олександр – у церковно-парафіяльній школі (вочевидь при місцевій Свято-Покровській церкві).
Саме в цьому храмі й був охрещений новонароджений Павло Кольченко.
На мій запит у Державному архіві Вінницької області повідомили, що в метричній книзі Сестринівської Свято-Покровської церкви за 1897 рік (ф.Д-904, оп.2, спр.170, арк.237зв.-238) є запис за номером 2 про хрещення 18 січня новонародженого 15 січня 1897 року Павла. Його батьки – запасний унтер-офіцер Іван Опанасович Кольченко з волосного центру Буринь Путивльського повіту Курської губернії, який мешкає в Сестринівці, та його дружина Надія Гаврилівна, обоє православного віросповідання.
Обряд хрещення провели священник Григорій Левитський та псаломник Антон Брояківський.
Хрещеними батьками Павла вказані: Воронезької губернії Землянського повіту Фомино-Негочевської волості села Донської Негочівки запасний фельдфебель Сергій Михайлович Буслов і Михалина Матвієва – дружина Давида Романчука, селянина села Стремигород Радомисльського повіту Київської губернії.
Тож не без приємності сприйняв останній наведений факт, що життєпис Павла Кольченка проклав стежину й до моєї рідної Радомишльщини.
Повертаючись до освітньої теми, варто додати, що Микола, брат Павла Кольченка, став учителем. Після закінчення у 1910 році Учительського інституту (вірогідно Київського) він викладав у Житомирському чотирикласному міському училищі. В освітніх реєстрах 1916-го вказаний учителем підготовчого класу 5-ї Київської гімназії. Павло, як відомо, спочатку навчався у 4-й, а з 1917 року – в новоутвореній Другій українській гімназії імені Кирило-Мефодіївського Братства.
Втім, маємо підстави стверджувати, що походив звісний Герой-крутянець з родини запасного військового. Відтак і сам виявив ратну звитягу, захищаючи у 1918-му від московсько-більшовицьких зайд рідну Україну.
