Друге життя одного прапора

Під час свого прощального візиту до Києва Президент Анджей Дуда подарував Президентові України Володимиру Зеленському копію одного історичного прапора. Під ним билися повстанці 1863 року – повстанці з відділу Едмунда Ружицького.

Маю честь, що певною мірою причетний до цього жесту, тож дозволю собі кілька слів у цій справі.

Кільканадцять років тому я разом з Рафалом Дзєнцьоловським робив виставку, присвячену українським аспектам Січневого повстання. У довоєнній книжці я натрапив тоді на чорно-білу фотографію прапора відділу Едмунда Ружицького; з одного боку був польський орел і напис польською, а з іншого – київський архангел Михаїл і напис українською. Підпис під фотографіями вказував на краківський музей, але…

Незважаючи на наполегливі спроби, мені тоді не вдалося пробитися крізь музейну бюрократію: "А ви певні, що це у нас?"; "А може знищений під час війни?"; "А який каталожний номер?"…

Коли я вже став директором Польського Інституту в Києві і наближалася чергова річниця повстання, я звернувся за допомогою в цій справі до Музею історії Польщі (за підтримку я безмежно вдячний Роберту Костро).

Справа "зрушила з місця" завдяки енергії та справжньому ентузіазму Войцеха Кальвата, який віднайшов у Кракові той вицвілий прапор і доручив зробити копії – одразу… дві. Друга мала піти в Україну як дарунок. І так вона потрапила до Канцелярії Президента (і тут слід однозначно відзначити заангажованість та рішучість у цій справі міністра Войцеха Коларського).

Чи Президент України та його канцелярія зрозуміли цей жест? Припускаю, що не обов'язково – в нинішній ситуації війни та в ситуації, коли Польща знову стала для України державою "другого плану"…? Чи, не будучи істориками, вони не побачили в прапорі якоїсь алюзії на наші історичні претензії?

Можливо, прапор "загубиться" у сховищі подарунків? А може все ж потрапить до якогось українського музею? А може (і це була б вершина мрій) його передадуть якійсь українській бригаді (може тій, що отримує наше озброєння?), яка прийме почесне ім'я "Героїв Повстання 1863 року"…?

Трохи історії. Січневе повстання було останньою спробою відновити Річ Посполиту в її історичних кордонах. У той час тривало формування сучасних націй (набування національної свідомості народними масами), тож повстанці, що піднімалися до бою, намагалися закликати до спільної боротьби селян – не лише польських, а й литовських, білоруських та українських. У багатьох випадках це було не цинічно, а щиро – визнання суверенності народу та пошана до його етнічної відмінності. Напевно, найкращим прикладом є тут Вінцент Константи ("Кастусь") Калиновський і його ставлення до білоруськості.

Січневі повстанці

Сучасні литовські та білоруські патріоти вважають повстання 1863 року своїм, але в Україні воно досі (відповідно до російської пропаганди) є "польським повстанням". Так було, але це поступово змінюється…

Події 1863 року ідеально підходять для нашої спільної пам'яті. Факт, що українські селяни не підтримали повстання, є болісним, але не визначальним (польські селяни у своїй масі теж не підтримали повстання – про що так промовисто пише Жеромський). Питання, яке ми маємо собі ставити, звучить так: "Кого з тодішніх повстанців ми визнаємо українцем?", а не: "Який відсоток тодішніх українців брав участь у повстанні?" Слід завжди пам'ятати, що переважна більшість народу тоді не мала національної свідомості.

Проблема польсько-українського історичного діалогу роками полягала в тому, що ми зосереджуємося на тому, що криваво нас розділяє. Історична політика між двома державами повинна полягати у пошуках того, що нас об'єднує. А ми що…?

Чи замислювались ви колись, чому польсько-угорська дружба триває попри кривавий напад угорців на Польщу у XVII столітті? Чому вона така міцна попри союз угорського короля з хрестоносцями в часи Грюнвальду? Тому, що ми маємо "що пам'ятати" інше – те, що нас зближує. У польсько-українських відносинах багато хто дбає (і не лише Росія) про те, щоб поляки й українці пам'ятали лише взаємну ворожість…

Прапор…? Він сам по собі – лише епізод… Одним із проєктів, які я не завершив, була серія гральних карт, присвячених Повстанню 1863 року; валетом пік там мав бути кавалерист Ружицького (такий, як на збережених у Львові фотографіях) – може, колись прийде час і на це.