Привіт із 1581 року. Суспільний договір як підстава незалежності

"Піддані створені Богом не для блага правителя, щоб бути йому покірними та служити рабами в усьому, що він наказує, божественному чи нечестивому, правильному чи неправильному; а правитель - заради своїх підданих, без яких він не правитель, щоб керувати ними правильно та розумно, підтримувати та любити їх, як батько своїх дітей і пастир своїх овець, який віддає своє тіло та життя, щоб зберегти їх. А якщо він цього не робить, а замість того, щоб захищати своїх підданих, прагне їх гнобити, переслідувати, позбавляти їх їхньої давньої свободи, привілеїв та давньої спадщини, а також командувати та використовувати їх як рабів, то його слід вважати не правителем, а тираном".

Це слова з "Акту про урочисте зречення" 1581 року, який починається незвично грайливим (а може й навпаки напрочуд сучасним) зверненням "привіт (салют!) усім, хто це побачить". Але при цьому має справді фундаментальне значення для історії Нідерландів. Та й не лише Нідерландів. На згадку про нього створили навіть спеціальну премію. 26 липня 2022 року - рівно три роки тому - нею нагородили й Володимира Зеленського.

Ухваливши "Акт", представники восьми провінцій Нідерландів оголосили себе вільними від клятви вірності іспанському королю Філіпу II, а самого монарха – позбавили влади над своїми землями. Фактично це була декларація незалежності держави, що після п'ятнадцяти років збройної боротьби проти іспанської влади наважилась нарешті на цілковитий розрив із Мадридом.

Зараз події кінця XVI сторіччя цілком звично називають війною Нідерландів за незалежність. Але тут важливе уточнення - від імперії відокремлювалася країна, що за кілька десятиріч до того була… її метрополією. Щонайменше де-факто. Адже Карл Габсбург, який, власне, й створив величезну державу, над якою "ніколи не заходило сонце", починав як саме як бургундський герцог та володар Нідерландів. А вже потім додав до своєї колекції купу корон, зокрема кастильську і арагонську (в єдину іспанську вони злилися вже після його відходу від справ) та вінець імператора Священної Римської імперії. Але й після цього про своє нідерландське походження не забував.

Заморські колонії формально були кастильськими, але до Європи товари з них потрапляли переважно через Антверпен. Завдяки вигідному розташуванню в центрі континенту, на перехресті морських та річкових шляхів, Нідерланди перетворилися на "світовий ярмарок", центр глобальної економіки, народженої добою географічних відкриттів, та осердя тогочасного капіталізму.

Нідерландські підприємці швидко відчули свою силу і стрімко перебирали на себе владу у провінціях та загальному представницькому органі країни - Генеральних Штатах. Водночас Нідерландами поширювався кальвінізм, напрочуд співзвучний "капіталістичному духу".

Все змінилося після того як імператор зрікся влади та поділив свої землі між спадкоємцями. Нідерланди дісталися сину Карла – іспанському королю Філіпу II. І з центру імперії миттєво перетворилися на "одне з багатьох" його володінь.

Місцевих купців позбавили їхніх привілеїв, заборонили їм торгувати з колоніями, зобов'язали платити мита та податки – до того ж з кожним роком Філіп II вимагав більше грошей. А своє ставлення до кальвіністів декларував формулою "волів би взагалі не мати підданих, аніж мати підданих-єретиків".

Втім, чим більшим був тиск, тим сильнішим ставав опір. Вже в 1566 року всю країну охопило повстання іконоборців, яке з часом перетворилося на справжню революцію. Для боротьби з нею король надіслав до Нідерландів військо під командуванням герцога Альби. Трибунал, який в народі називали "Кривавою Радою" штампував вирок за вироком. Стратили навіть намісників деяких провінцій - графа Егмонта та адмірала Горна.

Князь Вільгельм Оранський встиг залишити країну і повернувся з військом, зібраним за допомогою німецьких князів-протестантів. А головне - на боротьбу проти гнобителів піднялися звичайні нідерландці, яких називали гезами, тобто "волоцюгами". Вони цим прізвиськом, втім, навіть пишалися.

В 1572 році гези захопили місто Бріль і почали клаптик за клаптиком звільняти свою землю в іспанців. Альба зрештою змушений був відступити, і вже невдовзі Філіп II відкликав його до Іспанії. Розпустив "Криваву Раду". І скликав нарешті Генеральні Штати.

Можливо, він сподівався, що депутати пересваряться між собою. Але вони почали разом вимагати виведення з країни найманців та визнання за провінціями право самостійно визначати віросповідання своїх мешканців. Більше того, без публічної згоди на ці вимоги Філіппа II Штати відмовилися визнавати його володарем – тоді це був нечуваний виклик.

Найрішучіші в 1579 році утворили між собою союз – Утрехтську унію. Це був зародок нової держави, яку все частіше іменували Сполученими Провінціями. Проте формально ще два роки вони стосунків з Філіпом II не розривали. Аж поки в 1581 році не був ухвалений "Акт про урочисте зречення".

Авторами тексту документу були Андріс Хессельс, Жак Таєрт, Якоб Вальке та Пітер ван Дівен - усі вихідці з Південних Нідерландів. Рішення про позбавлення Філіпа II влади вони обґрунтовували насамперед тим, що король… не виконав свої зобов'язання перед підданими (при цьому йдеться не лише про шляхту, а про підданих загалом) та порушував їхні права.

Так, перед нами цілком оформлена доктрина "суспільного договору". Хоча Жан-Жак Руссо, Джон Локк і навіть Гуго Гроцій не той момент ще не народилися. А йшлося при цьому зовсім не про абстрактні філософські роздуми, а про цілком практичне обґрунтування юридичного акту, яким створювалася нова держава.

Автори "Акту", звісно, не були винахідниками цієї доктрини. Їхні тези перегукуються, скажімо, з популярним тоді в кальвіністському середовищі трактатом "Позов проти тиранів", надрукованим під псевдонімом Стефан Юній Брут (за яким могли ховатися Філіп дю Морне або ж Губерт Ланге). Та іншими творами так званих "монархомахів".

Але так само вони безумовно нагадують преамбулу… Декларації незалежності США. Хоча чому дивуватися? Для американських "батьків-засновників" Нідерланди були найнаочнішим прикладом успішного здобуття незалежності. Навіть назва Сполучених Штатів надто вже нагадує Сполучені Провінції.

Та й не Америкою, зрештою, єдиною. Відлуння "Акту" можна почути і в "Маніфестації", складеній в 1658 року Юрієм Немиричем – зрештою, він довгий час був протестантом, та й навчався в Нідерландах. А через "Маніфестацію" - очевидним здається його вплив і на Гадяцький трактат, і на орликівські "Конституції".

По суті ж "Акт про урочисте зречення" став одних з наріжних каменів у фундаменті сучасної теорії (і не тільки теорії) держави та права – дарма що його не завжди згадують в підручниках для студентів–юристів. А політики–практики, хоч і мають дипломи, зазвичай вивчають доктрину суспільного договору за синцями від грабель на власних лобах.