Президент України підписав закон про визнання депортованими українців, виселених із Польщі у 1944–1951 роках

Президент Володимир Зеленський підписав закон про визнання депортованими громадян України, які у 1944–1951 роках були примусово переселені з території Польської Народної Республіки.

Про це йдеться на сайті Верховної Ради України. 

Особи та спадкоємці осіб, які у 1944-1951 роках були примусово переселені як особи українського етнічного походження з територій, на яких компактно проживало українське населення та які на той час входили до складу Польської Республіки, зможуть отримати компенсації з українського бюджету. Також вони отримають низку прав як депортовані. Зокрема, права на вилучені внаслідок депортації будівлі та інше майно.

Офіційно депортація українського населення почалася 9 вересня 1944 року внаслідок Угоди між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного Визволення "Про евакуацію українського населення з території Польської Народної Республіки і польських громадян з території УРСР" та Договору між СРСР і ПНР "Про обмін ділянками державних територій" від 15 лютого 1951 року. Тоді примусово було переселено понад 700 тисяч українців.

Конституційний Трибунал Речі Посполитої Польської 19 грудня 2002 визнав, а Європейський суд з прав людини 22 червня 2004 року підтвердив, що угода від 9 вересня 1944 року "Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР" не мала жодних правових підстав для її підписання, а дії, пов'язані з виконанням її умов з примусової евакуації, є незаконними.

 

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.