Ігорю Юхновському - 100 років!
1 вересня – день народження Ігоря Рафаїловича Юхновського. Сьогодні столітній ювілей. Добра нагода згадати цю непересічну людину, вшанувати пам’ять, подивуватися тому як багато можна зробити корисного за відведений час життя. Не всім це вдається. Йому вдалося. Він наче прожив кілька різних життів.
1 вересня – день народження Ігоря Рафаїловича Юхновського. Сьогодні столітній ювілей. Добра нагода згадати цю непересічну людину, вшанувати пам'ять, подивуватися тому як багато можна зробити корисного за відведений час життя. Не всім це вдається. Йому вдалося. Він наче прожив кілька різних життів.
Народився на Західній Волині 1925 року, яка до 1939-го була територією Польщі. Юність пройшла в умовах пацифікації, яка залишила слід на подальшому житті. Потім був "золотий" вересень, за ним німецька окупація, 1944 вступ добровольцем до Совєтської Армії, участь у боях, завершення війни в Австрії. 1946 року доля пов'язала його з Львівським університетом, а згодом за Академією наук, де він зробив блискучу академічну кар'єру, став творцем нового напрямку в теоретичній фізиці, автором 500 наукових праць.
У 1990 році Юхновський, маючи вже добре за 60, будучи видатним фізиком, академіком НАНУ, директором академічного інституту, круто змінив траєкторію свого життя, пішов у велику політику, став депутатом Верховної Ради ще УРСР і очолив у ній опозиційну Народну раду, яка протистояла комуністичній більшості, ініціювала Декларацію про державний суверенітет України, через рік - Акт про незалежність.
Юхновський наполегливо переконував у необхідності проведення Всеукраїнського референдуму у підтримку незалежності в грудні 1991 року. Саме тоді на початку 90-х його ім'я стало широко відомим. Особисто я познайомився з ним набагато пізніше 2006 року, коли він завершив свою свою депутатську діяльність, але був призначений головою новоствореного Українського інституту національної пам'яті. Мав честь працювати поряд з ним протягом майже чотирьох років.
На момент створення Інститут національної пам'яті не мав ані фінансування, ані власного приміщення і будь-якої техніки. Фактично понад півроку Голова інституту, його заступники і їх помічники (саме з цих людей складався штат працівників у 2006 році) працювали без заробітної плати. Призначення Юхновського – фізика за освітою і фахом – спочатку викликало здивування і несприйняття в середовищі гуманітарної української інтелігенції, яка бачила на посаді голови когось із свого кола. Але як показав час саме завдяки Юхновському, його величезному політичному досвіду депутата Верховної Ради, члена уряду інститут відбувся.
Голова був важливим і ефективним комунікатором в середовищі політичної еліти та вищого державного істеблішменту. Його природня харизма, вміння знаходити точки дотику не лише з однодумцями, але й опонентами відкривали двері високих урядових кабінетів, сприяли ухваленню необхідних рішень.
Під керівництвом Юхновського 2006-2009 рр. було пророблено велетенську роботу з встановлення масштабів Голодомору, підготовлено і проведено через Верховну Раду закон про Голодомор, наступним кроком стала підготовка Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 років та спорудження першої черги меморіалу жертв Голодомору. Юхновський підтримав ідею електронної геоінформаційної системи "Голодомор 1932–1933 років в Україні" та всіляко сприяв її розробці. Звернення Голови Українського інституту національної пам'яті до Генеральної прокуратури України стало однією із підстав порушення кримінальної справи за фактом геноциду 1932-1933 років в Україні, в результаті розгляду якої в судовому порядку було встановлено факт геноциду.
Українським інститутом національної пам'яті була проведена значна робота із відновлення пам'яті про історичні події Української революції 1917-1921 років, а безпосередньо завдяки Ігорю Рафаїловичу відкритий музей Української революції в історичній будівлі Центральної Ради (Київський будинок вчителя). В полі постійної уваги Юхновського перебувала проблема з'ясування кількості жертв, яких зазнала Україна в часи тоталітаризму, насамперед в 30-50- х рр. ХХ століття.
Чимало енергії він доклав для створення меморіалу "Биківнянські могили". Як учасник Другої світової війни, солдат який пройшов з боями Україну, Польщу, Чехію, Австрію він прагнув не лише чесно розповісти про особисто бачене і пережите на війні, але й дати їй об'єктивну наукову оцінку. Ініціював проведення в стінах УІНП ряду круглих столів, на яких обговорювались найтрагічніші сторінки війни. Під його редакцією 2010 р. вийшла книга "Друга світова війна в історичній пам'яті України (За матеріалами Українського інституту національної пам'яті)"
Інститут не мав зали для засідань, ним був кабінет голови, який ніколи не знав тиші, це було місце запальних дискусій, пошуків нестандартних і нових форм роботи.
Не зважаючи на вік, голова активно підтримував ініціативи інститутської молоді і сам брав у них безпосередню участь. Можливо іноді йому не вистачало спеціальних історичних знань, він цього не приховував і намагався вчитися, багато читав. Це був особливий тип керівника, високоінтелігентної, світлої, віруючої людини, патріота, до якого тягнулися люди. В кабінеті голови часто можна було зустріти депутатів Верховної Ради, членів уряду, іноземних дипломатів, членів зарубіжних делегацій. Особливо тісні стосунки зав'язалися між Українським і Польським інститутами пам'яті, спільними зусиллями шукалися шляхи для розв'язання складних історичних українсько-польських проблем.
Після завершення роботи в УІНП Юхновський повернувся до Львова, але і надалі продовжував активно займатись науковою та громадською діяльністю, Зокрема можливістю застосування математичних методів в економіці та у розвитку суспільства, проблемами енергетики, безпеки об'єкту "Укриття" на Чорнобильській АЕС і рядом інших стратегічно важливих інноваційних речей, в тому числі гуманітарного характеру, розробляв проект нової Конституції України, заглиблювався в історію України, продукував різні її версії, активно спостерігав за суспільним життям, гостро переживав події війни.
Він був учасником ініціативної групи "1 грудня" з моменту її заснування, в лоні якої були зібрані найвідоміші українські моральні авторитети. Його підпис скріпив "Українську хартію вільної людини", заяву "Збережімо державу від саморуйнації!" та ін. Любов до України стала символом його життя, будь-яка справа, за яку він брався, завжди поєднувалася з національним інтересом. Разом з тим, це була дивовижно проста в побуті людина, неймовірно легка у спілкуванні, глибоко занурена в глибини фізичної і соціальної матерії.
Любов до пізнання була елексиром його духовної молодості. До свого столітнього ювілею він не дожив якихось півтора року, залишившись в пам'яті за робочим столом з книгою, ручкою і списаним листом паперу.
