Владика Борис Ґудзяк про те, як професор Рудницький врятував його студентську репутацію

Професор Леонід Рудницький відійшов у вічність 8 грудня на 89 році життя.

 

Професор Леонід Рудницький був видатним германістом, україністом, фахівцем із порівняльного літературознавства та визначним організатором академічного життя. В публікаціях в мережах цими днями появилися описи його життєвих академічних звершень. Ці досягнення принесли йому широке визнання, в тому числі одну з найвищих відзнак для науковця за межами України — членство в Національній академії наук України.

До наукового світу Леонід Рудницький увійшов майже 60 років тому, захистивши докторську дисертацію в Українському Вільному Університеті (УВУ) в Мюнхені, і залишався вірним своєму академічному покликанню протягом усього життя. Його лідерство проявлялося в багатьох ролях: він брав участь у діяльності Наукового товариства імені Шевченка, в тому числі, як Президент Світової Ради НТШ, був одним із засновників і довголітнім головою Товариства "Свята Софія", активно долучався до діяльності Української Вільної Академії Наук, очолював філадельфійську філію Українського католицького університету. Викладав у численних університетах, керував установами в кількох країнах і був ректором своєї alma mater УВУ.

Найкращим свідченням таланту викладача є його студенти. Поганих викладачів вони швидко забувають, добрих – пам'ятають, а найкращих згадують із вдячністю все життя. Хоча я не був повноцінним студентом професора Рудницького, знаю, який глибокий вплив він мав на своїх учнів.

У Гарвардському університеті, на курсі з німецької мови, мій викладач, дізнавшись, що я українець, запитав, чи я часом не знаю Леоніда Рудницького, тому що: "Найкращий університетський професор, якого я мав, це — Леонід Рудницький". Як з'ясувалося, саме професор Рудницький навчав його німецької мови в університеті La Salle, де український літературознавець був довголітнім викладачем та співзасновником і директором Програми Центрально– і Східно–Європейських Студій.

Академічне і громадське життя академіка Рудницького було пронизане глибокою вірою, непохитною відданістю Українській Церкві та культурній спадщині, духом служіння. Як мирянський діяч, християнський інтелектуал і організатор він був серед найактивніших "патріархальників," які співпрацювали з Патріархом Йосифом Сліпим і які конфронтували єрархію і клир наболілими питаннями. Цей мирянський рух сьогодні потребує нового втілення в нових обставинах.

Навколо професора Рудницького гуртувалася студентська молодь. Він був гостинним і легким, з грайливою усмішкою та фірмовим шляхетним професорським гумором. Залюбки розказував про кумедні випадки, що ставалися з поважними особами, зокрема Йосифом Сліпим, який мав на нього великий вплив.

 
Леонід Рудницький і Йосиф Сліпий

А ще, понад 40 років тому, професор Рудницький врятував мою репутацію.

Це сталося так. На літніх курсах Українського католицького університету в Римі, організованих під омофором Патріарха Йосифа, де професор Рудницький був щорічним лектором, діяли доволі суворі правила. Студенти жили в пансіонаті на площі Madonna dei Monti, де був чіткий розпорядок, спрямований на збереження чеснот. Одне з правил забороняло нам виходити ввечері після 22:00. Уявіть собі — літо, Рим, серце італійської столиці. З вікна видно Колізей, а на вулиці вирує життя. І вам 20 років! Звісно, я не втримався й вирушив у місто.

Проте повернутися вчасно не встиг — двері були зачинені на міцний, мало не середньовічний, засув. Відсутність семінариста вночі могла понести серйозні дисциплінарні наслідки. Тож я зважився на відчайдушний крок: видряпався вгору до кімнати професора Рудницького і почав тихенько стукати по віконниці. На щастя, він був у своїй кімнаті. Людина великого серця і доброго гумору, професор спустився вниз, дискретно відчинив двері й впустив мене. Добре ім'я чемного студента було врятовано.

Я щиро вдячний йому і його дружині Ірині та дітям, що вони відчинили двері свого дому 22 листопада цього року, коли професор Рудницький вже був досить кволим. У цей день ми вручили йому та дружині — професорці Ірині Рудницькій — митрополичу нагороду за "віддане християнське свідчення у шлюбі та родинному житті, за багатогранну суспільну діяльність, працю у ділянці освіти і науки, мирянське служіння та лідерство в Українській Греко-Католицькій Церкві". Ми встигли поговорити і випити по гальбі пива. Вечір був родинним і громадським, з молитвою, співом і сміхом. Теплими і вдячними лишаються спомини.

Теми

Олексій Мустафін: Державотворчий канал. Панамський шлях до незалежності

День Незалежності – як головне національне свято – відзначають не лише в Україні, а й в багатьох інших державах світу, що з'явилися на карті після звільнення від іноземної влади. В Панамі цих днів навіть два – і обидва в листопаді.

Олексій Мустафін: Китайські пригоди Сіндбада. Перше "відкриття" Піднебесної іноземцями

30 жовтня 758 року арабські та перські кораблі атакували китайське місто та порт Гуанчжоу. Напад був несподіваним, можливо тому й успішним. Навантажені багатою здобиччю переможці поквапилися залишити розграбоване ними місто. Але ненадовго. З того часу більше століття купці зі Середнього Сходу панували принаймні в Південно-Китайському морі, утримуючи в свої руках торгівлю Піднебесною із Нусантарою, Індією та мусульманським світом.

Павло Костенко, Ігор Полуектов (ГО "Великий Льох"): Богоявленський собор — не об'єкт дискусії між установами

Відкриті запитання до офіційної позиції Інституту археології НАН України щодо археологічних досліджень залишків фундаментів Братського Богоявленського собору на території Києво-Могилянської академії та пошуків решток Петра Конашевича Сагайдачного.

Мирослав Іванек : Ласків: 40 знайдено, 300 треба знайти

У Ласкові дотепер знайдено останки приблизно 10% жертв із тих, чиї імена вже встановлено. Отже, основна робота попереду. Зимовий час слід використати для підготовки до продовження пошукових робіт навесні наступного року. Підготовчу роботу має виконати, на мою думку, Український інститут національної пам'яті, включно з отриманням дозволу на проведення пошукових робіт в інших місцях у селі.