Владика Борис Ґудзяк про те, як професор Рудницький врятував його студентську репутацію

Професор Леонід Рудницький відійшов у вічність 8 грудня на 89 році життя.

 

Професор Леонід Рудницький був видатним германістом, україністом, фахівцем із порівняльного літературознавства та визначним організатором академічного життя. В публікаціях в мережах цими днями появилися описи його життєвих академічних звершень. Ці досягнення принесли йому широке визнання, в тому числі одну з найвищих відзнак для науковця за межами України — членство в Національній академії наук України.

До наукового світу Леонід Рудницький увійшов майже 60 років тому, захистивши докторську дисертацію в Українському Вільному Університеті (УВУ) в Мюнхені, і залишався вірним своєму академічному покликанню протягом усього життя. Його лідерство проявлялося в багатьох ролях: він брав участь у діяльності Наукового товариства імені Шевченка, в тому числі, як Президент Світової Ради НТШ, був одним із засновників і довголітнім головою Товариства "Свята Софія", активно долучався до діяльності Української Вільної Академії Наук, очолював філадельфійську філію Українського католицького університету. Викладав у численних університетах, керував установами в кількох країнах і був ректором своєї alma mater УВУ.

Найкращим свідченням таланту викладача є його студенти. Поганих викладачів вони швидко забувають, добрих – пам'ятають, а найкращих згадують із вдячністю все життя. Хоча я не був повноцінним студентом професора Рудницького, знаю, який глибокий вплив він мав на своїх учнів.

У Гарвардському університеті, на курсі з німецької мови, мій викладач, дізнавшись, що я українець, запитав, чи я часом не знаю Леоніда Рудницького, тому що: "Найкращий університетський професор, якого я мав, це — Леонід Рудницький". Як з'ясувалося, саме професор Рудницький навчав його німецької мови в університеті La Salle, де український літературознавець був довголітнім викладачем та співзасновником і директором Програми Центрально– і Східно–Європейських Студій.

Академічне і громадське життя академіка Рудницького було пронизане глибокою вірою, непохитною відданістю Українській Церкві та культурній спадщині, духом служіння. Як мирянський діяч, християнський інтелектуал і організатор він був серед найактивніших "патріархальників," які співпрацювали з Патріархом Йосифом Сліпим і які конфронтували єрархію і клир наболілими питаннями. Цей мирянський рух сьогодні потребує нового втілення в нових обставинах.

Навколо професора Рудницького гуртувалася студентська молодь. Він був гостинним і легким, з грайливою усмішкою та фірмовим шляхетним професорським гумором. Залюбки розказував про кумедні випадки, що ставалися з поважними особами, зокрема Йосифом Сліпим, який мав на нього великий вплив.

 
Леонід Рудницький і Йосиф Сліпий

А ще, понад 40 років тому, професор Рудницький врятував мою репутацію.

Це сталося так. На літніх курсах Українського католицького університету в Римі, організованих під омофором Патріарха Йосифа, де професор Рудницький був щорічним лектором, діяли доволі суворі правила. Студенти жили в пансіонаті на площі Madonna dei Monti, де був чіткий розпорядок, спрямований на збереження чеснот. Одне з правил забороняло нам виходити ввечері після 22:00. Уявіть собі — літо, Рим, серце італійської столиці. З вікна видно Колізей, а на вулиці вирує життя. І вам 20 років! Звісно, я не втримався й вирушив у місто.

Проте повернутися вчасно не встиг — двері були зачинені на міцний, мало не середньовічний, засув. Відсутність семінариста вночі могла понести серйозні дисциплінарні наслідки. Тож я зважився на відчайдушний крок: видряпався вгору до кімнати професора Рудницького і почав тихенько стукати по віконниці. На щастя, він був у своїй кімнаті. Людина великого серця і доброго гумору, професор спустився вниз, дискретно відчинив двері й впустив мене. Добре ім'я чемного студента було врятовано.

Я щиро вдячний йому і його дружині Ірині та дітям, що вони відчинили двері свого дому 22 листопада цього року, коли професор Рудницький вже був досить кволим. У цей день ми вручили йому та дружині — професорці Ірині Рудницькій — митрополичу нагороду за "віддане християнське свідчення у шлюбі та родинному житті, за багатогранну суспільну діяльність, працю у ділянці освіти і науки, мирянське служіння та лідерство в Українській Греко-Католицькій Церкві". Ми встигли поговорити і випити по гальбі пива. Вечір був родинним і громадським, з молитвою, співом і сміхом. Теплими і вдячними лишаються спомини.

Теми

Юрій Юзич: Пластун Ярко Сось - один із найуспішніших військових пілотів США

Всі бачили "Top Gun" з Томом Крузом? А тепер знайомтесь з одним із прототипів головного героя. Член Пласту підполковник Ярко Сось - "Джей Джей" (J.J.). Один із найуспішніших військових пілотів США. 4000 годин в небі на F-14, F/A-18 та F-16. Успішно виконав 746 посадок на авіаносець, з яких 250 – вночі. Серед іншого був і командиром школи винищувачів "Top Gun", показаної у фільмі. А у відставці став успішним спізасновником великої ветеранської бізнес-компанії в сфері комерційної авіації.

Олександр Алфьоров: Голова УІНП Олександр Алфьоров представив п’ять принципів роботи Інституту

Новопризначений Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров провів першу зустріч з колективом установи, під час якої представив своє бачення майбутніх змін та оголосив п'ять базових напрямів трансформації Інституту.

Наталя Старченко: Релігійна толерантність чи рівність конфесій?

Акт Варшавської конфедерації не містив згадки про панівне становище католицької церкви, а проголошував необхідність збереження миру між різними конфесіями та відмову від уживання сили з релігійної причини. Це й дало підставу частині істориків твердити, що в Речі Посполитій формально була проголошена рівність церков. Прийнято уважати, що вона була порушена на початку XVII століття, коли король Сигізмунд ІІІ Ваза відмовився на вимогу шляхти підтвердити Варшавську конфедерацію.

Юрій Юзич: "Треба за зброю братись". Ідентифіковано учасника бою під Крутами Михайла Баталина

Ідентифіковано ще одного учасника бою під Крутами. Добровольця студентського куреня Січових Стрільців Михайла Баталина. У січні 1918 року – учня 8-го класу 2-ї української гімназії в Києві. Досі з документів гімназії було відомо, що такий учень був. Лише прізвище та ім'я. Та припущення, що він був під Крутами разом із своїми однокласниками. А виявилось, що він ще залишив дуже докладні спогади, авторство яких не було належно ідентифікованим.