Мир з мускулами. Про що насправді говорив у Фултоні Вінстон Черчилль
Промову 1946 року Вінстон Черчилль називав найважливішою в своєму житті. Але виголосив він її не на батьківщині чи хоч б в столиці іншої держави. А у Вестмінстерському коледжі в штаті Міссурі – навіть штат цей, не кажучи про місто Фултон, далеко не кожний з його співвітчизників міг би знайти на карті. Проте місце для історичного виступу в жодному разі не було обрано "випадково". Хоча б тому, що в Міссурі народився тодішній президент США Гаррі Трумен. Який, власне, і влаштував "турне" Черчилля до американської глибинки.
Промову 1946 року Вінстон Черчилль називав найважливішою в своєму житті. Але виголосив він її не на батьківщині чи хоч б в столиці іншої держави. А у Вестмінстерському коледжі в штаті Міссурі – навіть штат цей, не кажучи про місто Фултон, далеко не кожний з його співвітчизників міг би знайти на карті.
Проте місце для історичного виступу в жодному разі не було обрано "випадково". Хоча б тому, що в Міссурі народився тодішній президент США Гаррі Трумен. Який, власне, і влаштував "турне" Черчилля до американської глибинки. І поїхав разом з ним – спочатку потягом, а потім авто (так, в цьому місті навіть не було залізничної станції).
Вестмінстерський коледж, в якому на той момент навчалися трохи більше двох сотень студентів, не вперше запрошував лекторів "з іменем" - вважають, що до британського екс-прем'єра з лекціями на "вільну тему" виступило щонайменше шість промовців. Але, звісно, за "калібром" вони не могли зрівнятися з Черчиллем, і жодного з них не представляв особисто президент Сполучених Штатів.
Від самого початку було зрозуміло, що Трумен знав, про що говоритиме гість ("він скаже дещо конструктивне" за президентськими ж словами) – більше того, він прагнув, щоб ці слова почув увесь світі. Проте так само очевидно, що президент хотів, щоб потрібні йому тези озвучив не він. Черчилль для цього підходив якнайкраще, бо він навіть не був американцем і до того ж не обіймав жодної посади. Відтак, залишалася можливість - в разі чого - зробити вигляд, що йдеться про "приватну думку пенсіонера".
Гість, на відміну від чинного президента, і справді міг говорити "проти течії". Не оглядаючись на настрої американців, які поверталися в той момент до ізоляціонізму. Намагаючись відповідати цим настроям, навіть держсекретар Джеймс Бірнс переконував журналістів – у лютому того ж 1946 року – "ми маємо повернути наші армії додому".
Трумен був налаштований по-іншому, хоча б тому, що розумів (на відміну від деяких наших сучасників) - утворений в такому випадку вакуум буде заповнений (та й вже заповнювався!) аж ніяк не дружнім радянським впливом. Втім, навіть назвати цей вплив недружнім – першим, вголос і від свого імені – навіть він вважав занадто ризикованим. Зрештою, сама думка про можливість "стріляти в росіян" багатьом американцям в той момент здавалася щонайменше незвичною. Так само як в декого, зізнаємося чесно, і в Україні в 2014-му.
Назву своїй промові Черчилль дав в останній момент. Спочатку хотів обмежитись нейтральною – "Мир у світі". Але потім таки знайшов метафору, яка на його думку передавала її справжню суть. Перефразувавши сталий вираз "мускули війни" він зупинився на заголовку "мускули миру". Втім, в історії вона залишилася насамперед "фултонською промовою", яка врешті-решт "обезсмертила" ім'я маловідомого американського містечка з населенням у вісім тисяч осіб.
В СРСР десятиріччями переконували, що у Фултоні Черчилль оголосив "холодну війну" Радянському Союзу. Проте навіть цього словосполучення в тексті промови годі шукати. Термін "холодна війна", яким перед другою світовою іноді описували гітлерівську політику, в московському контексті першим (у 1945 році) застосував Джордж Орвелл – але він недвозначно стверджував, що започаткував її саме Кремль. Оголошувати війну, яка вже тривала, Черчиллю не було жодної необхідності.
Справді популярним завдяки промові стало інше словосполучення - "залізна завіса". Якою, як наголосив Черчилль, Москва поділила Європу, відгородивши свою "зону впливу" та "комунізуючи" в ній одну державу за іншою. Термін цей цей теж не був винайдений британським екс-прем'єром, вперше його використав ще Василій Розанов в 1918 році, проте після виступу у Фултоні він став загальновживаним.
Насправді Черчилль свого часу й сам підіграв Йосифу Сталіну, погодившись із самою можливістю встановлювати кордони за кількістю "пролитої крові" та ділити вплив на інші країни у відсотках. Тепер він бачив результати – і закликав до протидії.
В тому, що бажання московських очільників поширювати і розширювати свою тиранічну владу є безмежним, в Черчилля сумнівів вже не було. Тим важливіше, на його думку, було розвіяти у вільному світі ілюзії про можливість співпраці із СРСР, який обертає їх на свою користь. Спираючись на власний досвід, екс-прем'єр попереджав, що росіяни найбільше захоплюються силою, і нічого не поважають менше ніж слабкість, особливо військову.
Об'єднані Нації не змогли захистити світ – ці слова Черчилля і зараз звучать напрочуд актуально. Він не переоцінював можливості власної країни, та навіть усієї Британської імперії, яка вийшла із другою світової знесиленою і ослабленою. Континентальна Європа була зруйнована ще більше. Але тим більша відповідальність – констатував екс-прем'єр - лягає на Сполучені Штати, які перебувають "на вершині світової могутності".
Заклик стати лідером вільного світу був відвертим пасом присутньому в залі президенту США. Трумен, вочевидь, чекав на нього – і це також пояснює, чому промову мав виголосити британець (американський президент теж говорив у Фултоні, що "світ потребує лідерства", але ж не міг закликати стати на чолі самого себе – до народження Дональда Трампа залишалися ще кілька місяців). Втім, Черчилль не забув і про Британію та її імперію, наголосивши на особливій єдності між націями, що розмовляють англійською.
Саме за цю тезу, між іншим, схопився Сталін, який звинуватив нещодавнього союзника… в расизмі. І навіть порівняв його з Гітлером. Показово, між іншим, що інтерв'ю зазвичай неговіркового і неквапливого на швидкі публічні реакції кремлівського очільника цього разу з'явилося в головному радянському офіціозі, "Правді", з блискавичною швидкістю - вже через дев'ять днів після фултонської промови.
Тож не важко припустити, що він її чекав, а можливо і знав, про що саме Черчилль буде говорити. Подейкували навіть, що після заяв екс-прем'єра він почав надсилати йому в подарунок вдвічі більше чорної ікри, аніж зазвичай (була в нього така традиція з часів другої світової) – хоча сам промовець чекав "припинення постачання".
Навряд чи Сталін радів змісту промови – хоча у ній вистачало і відвертих лестощів на адресу "потенційного супротивника", і фраз, що могли сприйматися ним як комплімент (той же пасаж про "повагу до сили"). Черчилль – вільно чи не вільно – додав йому аргументів та приводів для "закручування гайок" всередині СРСР. Бо після війни, за власними словами тирана, дехто "розслабився" і почав забувати про "посилення класової боротьби", зокрема й на міжнародній арені.
Ну й звісно, це була чудова нагода перекласти відповідальність за розв'язування "холодної війни" на Захід. Що характерно - проти того, що така війна і справді йде, Сталін жодним словом не заперечив.
