Ласків: 40 знайдено, 300 треба знайти
У Ласкові дотепер знайдено останки приблизно 10% жертв із тих, чиї імена вже встановлено. Отже, основна робота попереду. Зимовий час слід використати для підготовки до продовження пошукових робіт навесні наступного року. Підготовчу роботу має виконати, на мою думку, Український інститут національної пам'яті, включно з отриманням дозволу на проведення пошукових робіт в інших місцях у селі.
Найкращою відповіддю на визнання Святослава Шеремети персоною нон ґрата у Польщі повинно стати продовження пошукових робіт, які стали справжньою причиною атаки на нього, — виявлення поховань українців, убитих поляками, на території Закерзоння.
У Ласкові дотепер знайдено останки приблизно 10% жертв із тих, чиї імена вже встановлено. Отже, основна робота попереду. Зимовий час слід використати для підготовки до продовження пошукових робіт навесні наступного року. Підготовчу роботу має виконати, на мою думку, Український інститут національної пам'яті, включно з отриманням дозволу на проведення пошукових робіт в інших місцях у селі. Дотеперішній дозвіл на пошук на цвинтарі — це як дозвіл шукати гроші в банку. А, ніби, де інде? Такий дозвіл — це відмашка, бо основні пошукові роботи треба проводити поза межами кладовища.
Ласків має виняткові умови для проведення пошукових робіт. У нас є велика документація злочину й ідеальна для пошукових робіт топографія місця, бо село практично перестало існувати. У жодному іншому селі, де сталися трагедії на Закерзонні, таких умов немає.
Якими матеріалами можемо користуватися? Насамперед, це низка письмових матеріалів. Найціннішими є чотири протоколи очевидців, записані одразу після подій. Це свідчення Максима Щирби, Катерини Панасюк, Михайла Чернецького і Михайла Гучака. Далі йдуть друковані спогади Лідії Власюк-Коломієць "Ангел-хранитель. Спогади про Холмську Грубешівщину, Ласків і чужину" (Рівне, 1999), "Депортації. Західні землі України кінця 30-х – початку 50-х рр., т. 3 / ред. Юрій Сливка (Львів, 2002), "Кров українська, кров польська. Трагедія Холмщини і Підляшшя в роках 1938–1948 у спогадах" / ред. Мирослав Іваник (Торонто — Львів, 2014), "Палали села разом з їхніми мешканцями (трагедія українських сіл Холмщини навесні 1944 р.)" (ч. 1 і 2) Юрія Макара та Віталія Макара, а також низка спогадів у газетному форматі.
Цінні відомості про Ласків містяться у свідченнях духовенства.
Отець Микола Камінський писав: "В донесенні попередньому я поминув факт, що священник Лев Коробчук є вбитий. Він і 20 чоловік, що разом з ним боронилися, є жорстоко перерізані вздовж на половину".
Зі звернення ієрархії Холмської архієпархії: "10 березня 1944 р. в селі Ласків Грубешівського повіту, під час загального погрому цього села польською збройною ватагою, умер мученицькою смертю молодий священник Лев Коробчук. Разом з ним замордовано 20 прихожан його парафії, що переховувалися у спільному сховищу. Бандити повикручували спершу священникові руки, потім стріляли до нього, а врешті відрубали йому голову, а усе тіло потяли гострим знаряддям. Це був третій напад на священника Коробчука. Перший напад доконано бандитами 13 жовтня 1943 року о год. 2 вночі в селі Мірчі Грубешівського повіту. Тоді вони здемолювали помешкання й забрали в о. Коробчука все, що тільки можна було забрати. Другий напад був на його дім 21 жовтня 1943 року. Обидва рази врятував небіжчик своє життя тільки тим, що не ночував дома".
І врешті-решт, цінним джерелом є особова база даних про встановлених за іменами жертв, а саме: "Українські жертви Холмщини та південного Підляшшя у 1939–1944 рр." / упорядники І. Галагіда та М. Іваник. Львів, 2021. Вона може бути важливим допоміжним покажчиком місць поховань.
Користуючись списком установлених дотепер за іменами жертв польських атак на село Ласків (340 загиблих у Ласкові та один — у Сагрині), можемо почати встановлювати факти.
1. Перш за все хочу нагадати, що процес пошуку жертв конфліктів має три етапи: встановлення місць поховань, ексгумація та ідентифікація жертв. Роботи в селі Ласкові перебувають на першому етапі, на його дуже початковій стадії. Цей етап потрібно продовжувати.
2. Порівняння мапи з 1929 р. зі схемою села з 1944 р. дає змогу зробити висновок, що схема є значною мірою достовірною. Там сходяться основні орієнтири: церква, цвинтар, два млини на східному й західному боці села, напрямки доріг, ліс, сіножаті.
3. Збільшилася кількість господарств, що зрозуміло з огляду на різницю у 15 років. Проблема в тому, що кількість хат у німецькому загальному описі населення з березня 1943 року значно менша, ніж на схемі. Це можна пояснити тим, що на схемі, мабуть, позначено частину господарств, розташованих у колоніях, де жило понад 100 українців, тобто близько 30 господарств. У селі проживало 324 українці та 6 поляків (на схемі два господарства позначені літерою "П"), а в колоніях — 113 українців.
4. Порівняння схеми зі списком жертв може допомогти в ідентифікації вже знайдених поховань. Можна з великою ймовірністю припустити, що на цвинтарі поховані вбиті з господарств, розташованих поруч із ним, а саме: Сигеди Степана й Михайла, Панасюка Степана та Панасюка NN. У списку жертв є 3 особи з родини Панасюка Степана, 2 особи з родини Панасюка NN, 7 осіб із родин Сегеди Степана й Михайла, 3 особи з родини Радомського Мартина, 17 осіб із родини Позінкевичів, чиї хати були через дорогу від цвинтаря. Це дає підстави припускати, що саме їхні останки віднайшла експедиція Святослава Шеремети.
5. Приклад родини Позінкевичів вказує на одну особливість села Ласкова, а саме "клановість" його мешканців, що дуже ускладнює ідентифікацію жертв. Досить сказати, що в селі жило 8 родин Новосадів, 5 — Панасюків, 5 — Корнелів, 4 — Дідухів, 3 Сигед тощо. Список жертв лише одного "клану" Новосадів налічує 27 осіб.
6. Багато інформації дає нам порівняння схеми села і його сьогоднішньої топографії. Можемо встановити, що, напр., на місці хати Сигеди Степана є порожнє місце; на місці хати Сигеди Михайла є господарство, а далі, на місці хат Горлайчука, Киселюка, Хитрого, Томчука, Наконечного, Бурди, Данилюка, Нагірного і Новосада М., — порожнє поле. Співставлення цих прізвищ зі списком жертв може дати цінну інформацію про те, де треба продовжити пошукові роботи. За тією ж схемою можна визначити місця для пошукових робіт у цілому селі, зокрема місця, де можуть бути збірні поховання, як-от поховання родини Максима Щирби, зі свідчення якого знаємо, що в криївці було 10 осіб, а врятувався лише він. Сьогодні на місці хати Щирби — порожнє поле, тобто ідеальне середовище для проведення пошукових робіт.
7. Пригадую, що в Ласкові ще потрібно відшукати місця спочинку 300 осіб. Для цього треба вирішити низку більших і менших проблем, як-от питання долі понад 100 українців, які проживали в двох ласківських колоніях серед польської більшості, і з'ясувати, чи включені вони до списків жертв села Ласків. Інше, більш детальне, питання — встановити, у чиїй хаті перебував під час нападу о. Коробчук, де разом із ним загинуло понад 20 осіб. Пам'ятник мешканцям Ласкова й о. Коробчуку — це символічне чи реальне поховання? Адже з інших джерел відомо, що пароха поховали, разом з іншими вбитими, українці з сусіднього Смолигова, яких поляки після цього розстріляли і які закопані (58 встановлених імен) під Смолигівським лісом. Отже, прямих свідків не залишилося в живих. Таких питань десятки, і їх треба вирішити, перш ніж знову починати пошукові роботи.
8. Щойно після встановлення всіх можливих місць поховань можна буде перейти до другого етапу пошуку жертв — етапу ексгумаційних робіт. Це надзвичайно важливе завдання з усіх поглядів — персонального, морального, етичного, християнського й національного. Ексгумовані жертви можуть врешті-решт отримати цивілізований чин поховання. Однак було б шкода, якби їх лише перепоховали з безіменних ям у безіменні могили з табличкою: NN і дописом "Неідентифікована жертва Другої світової війни". Щоб так не сталося, потрібна ідентифікація ексгумованих людських останків.
9. Процес ідентифікації жертв вимагає планомірної й систематичної праці. Треба знайти зразки днк для понад 100 сімей, тому справа не в тому, щоб знайти поодиноких осіб, які погодяться взяти участь у генетичному аналізі, а в системній підготовчій роботі. Я почав би з встановлення імен осіб, які були депортовані з Ласкова у 1944–1945 роках до совєтської України. Для Ласкова такий список зберігається в ДАЛО у Фонді 3229. Після цього необхідно встановити адреси нащадків депортованих і провести всі подальші бюрократичні процедури. Думаю, що велику допомогу на етапі пошуку нащадків і створення своєрідного генетичного банку можуть надати товариства депортованих із Луцька, Рівного, Львова та Києва. В іншому разі неідентифіковані особи будуть поховані як невідомі жертви.
10. Сподіваюся, що "домашню роботу", яку треба виконати перед поверненням до Ласкова в наступних роках, координуватиме УІНП.

