У польському публічному дискурсі останніх років дедалі частіше лунає твердження, що погіршення українсько-польських стосунків зумовлене "важким історичним минулим". Мовляв, саме невирішені питання пам'яті та інтерпретації подій ХХ століття неминуче тягнуть наші суспільства до конфлікту. Однак соціологія дає іншу картину.

Російська загроза є спільною як для нас, так і для поляків. Щоправда, виглядає на те, що в Польщі далеко не всі це розуміють. Натомість лунають заяви про "недостатню вдячність" українців або взагалі про її відсутність, про "бандеризм" і про те, що українці мають "перепросити за Волинь". І, звичайно, про те, що примирення має відбуватися через "правду". Однак що вкладається в це поняття?

6 листопада президент Польщі Кароль Навроцький на спільній прес-конференції з президентом Словаччини Петером Пелегріні подав своє бачення, як голови держави, стосунків з Україною. Висловивши підтримку українцям у їхній боротьбі проти російської агресії, він водночас зазначив, що це не означає відхід від польских державних інтересів і що деякі дії з боку України "не залишають його байдужим".

Відкрита заява представників історичної спільноти України щодо намірів деяких політичних сил Польщі на законодавчому рівні засудити діяльність УПА та ОУН(б), прирівнявши її до тоталітарних режимів нацизму та комунізму.

Фрагменти польських документів 1940-х років, де йдеться про роль совєтів у розпалюванні польсько-українського конфлікту.

Відкритий лист міністерці національної освіти Республіки Польща.

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Чи можемо ми з поляками стати народами-побратимами? Напевно, що ні. Бо надто багато маємо великих взаємних образ та кривавих протистоянь протягом минулих століть. Але і нам, і їм необхідно, щоб ми були добрими сусідами і тісно співпрацювали перш за все у питаннях безпеки. Бо маємо спільну загрозу, спільного стратегічного ворога.