Спецпроект

Микола Руденко: «Це був потужний сплеск національного духа»

Руденко Микола Данилович (19.12.1920 р., с. Юр'ївка, нині Лутугинський район — 1.04.2004 р., м. Київ)

Український письменник, громадський діяч, політв'язень, засновник Української Гельсінської Групи. 

1939 року Микола Руденко вступив на філологічний факультет Київського університету імені Шевченка. Але провчився лише два місяці — наближалася війна, і першокурсників мобілізували. Попри виявлену сліпоту, він добровільно пішов на фронт. Повернувся з двома орденами, шістьма медалями й добіркою віршів "З походу". Відтак 1946 року був прийнятий до Спілки письменників і навіть став секретарем парторганізації СПУ. 1950 року Руденко кинув усі посади, позбувшись привілеїв  радянської еліти. Згодом Руденко переосмислює "Капітал" Маркса й викладає своє бачення проблеми у філософських працях "Економічні монологи" та "Енергія прогресу", а потім — у романі "Формула Сонця". Він пише лист Хрущову, критикуючи партійну систему, виступає на відкритих зборах. 1974 року його виключають з КПРС, через рік  із СПУ. Він продає машину й дачу, щоб отримати хоч якісь гроші на проживання, і влаштовується нічним сторожем.

У пошуках справедливості Микола Руденко підтримує стосунки з російськими дисидентами, зокрема з Андрієм Сахаровим, стає членом "Міжнародної амністії". 18 квітня 1975 року був уперше заарештований, але звільнений як учасник війни під час слідства.  Йому вдалося дивом врятувався від запроторення до психлікарні. 

9 листопада 1976 року на квартирі Сахарова в Москві Руденко провів прес-конференцію для іноземних журналістів, де оголосив про створення Української Гельсінської Групи. 23-24 грудня 1976 у Руденка був проведений обшук, під час якого "знайшли" підкинуті 39 доларів США. Йому призначили 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. Публіцистичні статті, художні твори, усні висловлювання Руденка були визнані  наклепницькими, з книгарень та бібліотек вилучені всі книги.

Звільнившись у грудні 1987 року, Руденки домагаються дозволу виїхати до Німеччини, а звідти до США, де Микола Данилович працює на радіостанціях "Свобода" і "Голос Америки", очолює зарубіжне представництво УГГ, потім Української Гельсінської Спілки. 1988 року Філадельфійський освітньо-науковий центр визнав Руденка "Українцем року" — за непохитну стійкість в обороні національних прав українського народу та його культури. 

У вересні 1990 року Руденка реабілітували. Останні роки жив у Києві. Помер 1 квітня 2004 року. Похований на Байковому кладовищі.

 
Микола Руденко

— А вранці Людмила Алексеєва подзвонила мені: дружина моя Раїса повідомила їй, що в Кончі-Заспі під Києвом розгромлено нашу квартиру. Як тільки почули повідомлення Радіо "Свобода" — так десь між 11—12-ою вечора — з лісу набігла войовнича рать. Мабуть, їх було багато, бо в один момент, за якісь секунди закидали квартиру на другому поверсі цеглою. Що на вікні була сітка від комах, то не так багато її потрапило в квартиру. А всього набрати можна було з пів воза… У квартирі були Оксана Яківна Мешко і моя дружина Раїса. Уже були в ліжку, то зразу накинули на себе ковдри й подушки. Оксану Яківну поранили в плече. Отак Комітет державної безпеки салютував на честь створення Української Гельсінської групи…

Повне інтерв'ю читайте у книзі "Дисиденти".

Чому сьогодні важливо говорити про дисидентів?

Вступне слово головного редактора "Історичної правди" Вахтанга Кіпіанi.