24 листопада Генріху Алтуняну, Генчику, як його всі називали, виповнюється 90 років. Ми познайомилися 1972 року невдовзі після закінчення трирічного терміну ув'язнення його та трьох посправників, Аркадія Левіна, Владика Недобори та Володі Пономарьова. Познайомилися з ними та з усією компанією, названою Борисом Чичибабіним "Павлопольська бражка".

В пам’ять Василя Овсієнка (8 квітня 1949 – 19 липня 2023) ми публікуємо короткий спогад Євгена Захарова та інтерв’ю з Овсієнком, взяте ще у 1997 році.

В одній з наших розмов колись Іван Дзюба мені дуже просто сказав, що «шістдесятників об’єднувало усвідомлення трагічного становища української мови». І це справді так. Сьогодні, звичайно, досі багато українців розмовляє російською – це логічно з огляду на історичний розвиток нашої країни. Водночас ми повинні розуміти, що це наслідок довготривалої політики витіснення української мови в Україні

Сверстюк ніколи не мовчав. Навіть якщо намагання докричатися до юрби видавалося цілком безнадійною справою. Але в цій юрбі він завжди вмів знайти промінчики надії. Власне, саме цим, на мою думку, важливі і безмежно цінні для нас наші шістдесятники. Це когорта, світогляд якої сформувався на перетині етичних принципів і критичного мислення. Саме на цьому ґрунті виникла основа національного руху, в який згодом перетворилась "малесенька щопта" шістдесятників

У травні 1972 року Надійку майже щодня викликав на допити у КҐБ слідчий Сірик. Вранці вона відводила до дитячого садочка дворічного сина Ярему, йшла на допит, а увечері забирала його. Забравши, дзвонила до братової. 18 травня дзінка не було, і згідно домовленості й заяви, яку лишила Надійка на випадок арешту для Леоніди (аналогічну в КҐБ), дитину вона доручала своїй матері й братовій. Стурбована Льоля дитини у садочку не застала. Влада жорстоко використала Ярему для шантажу