Спецпроект

Левко Лук’яненко: «Національна ідея — це усвідомлене утвердження українства»

Лук'яненко Левко Григорович (24.08.1928 р., с. Хрипівка, Чернігівська область — 7.07.2018 р., Київ)

Противником радянської влади Левко Лук'яненко відчув себе ще в юному віці, але вирішив, що для успішного протистояння режиму треба пробитися на владні посади. З цією метою вступає до комсомолу та партії, навчається на юриста у Московському державному університеті. 1959 року спільно з кількома однодумцями Лук'яненко вирішив створити підпільну опозиційну організацію — Українську робітничо-селянську спілку (УРСС). У планах була мирна боротьба за дотримання прав людини, а потім і за незалежність України. Комітет держбезпеки доволі швидко дізнався про існування УРСС і на початку 1961 року арештував її членів. Левка Лук'яненка засудили до розстрілу за "зраду Батьківщині" (ст. 56, ч. 1) та "організаційну діяльність, спрямовану до вчинення особливо небезпечних державних злочинів" (ст. 64 КК УРСР). Пізніше Верховний Суд замінив страту на 15 років позбавлення волі. Покарання Лук'яненко відбував у мордовських таборах, Володимирській  та Чернігівській тюрмах. В неволі дисидент бере участь у боротьбі за права політв'язнів, неодноразово голодує на знак протесту.  

Невдовзі після звільнення стає членом новоствореної Української Гельсінкської групи. І вже 1978 року Чернігівський обласний суд визнає Левка Лук'яненка винним в антирадянській агітації і пропаганді (ст. 62 ч. 2 КК УРСР) та відправляє його на 10 років у табори та на 5 років у заслання. 1988 році його заочно обрали головою відновленої УГГ, яка згодом перетворилася на Українську Гельсінську Спілку. У березні 1990 року Левко Лук'яненко був обраний депутатом Верховної Ради УРСР. Левко Лук'яненко став автором історичного документу — Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Він балотувався на перших виборах президента України в грудні 1991 року, працював послом України в Канаді (1991—1993), був депутатом.  Помер 2018 року.

 

Чому сьогодні важливо говорити про дисидентів?

Вступне слово головного редактора "Історичної правди" Вахтанга Кіпіанi.