Спецпроект

Євген Сверстюк: «І настрій народу був такий, що йому потрібна була ця легенда»

Сверстюк Євген Олександрович (13.12.1927 р., с. Сільце Волинської області — 1.12.2014 р., Київ).

Український політв'язень, літературний критик, поет, есеїст, філософ.

Формуючись як особистість в умовах "відлиги", Євген Сверстюк потрапив до дисидентського руху наприкінці 1950-х років. 

Протестував проти дискримінації української культури в СРСР. 14 січня 1972 року був заарештований разом із багатьма іншими українськими шістдесятниками. У квітні 1973 року "за антирадянську агітацію та пропаганду"  засуджений до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання

1987 році долучився до активного громадсько-політичного життя, ставши одним із засновників Українського культурологічного клубу. З 1989 року редагував газету "Наша віра", брав діяльну участь у відродженні Української Автокефальної Православної Церкви. Того-таки року очолив Українську асоціяцію незалежної творчої інтелігенції, а з 1993 до 2010-го був президентом Українського відділення ПЕН-клубу. 

У 2011 році долучився до ініціативної групи "Першого грудня". Автор численних статей та книжок, присвячених різним аспектам української культури та історії. За книжку "Блудні сини України" 1995 року отримав Національну премію імені Т. Шевченка. Крім того, був удостоєний премії ЮНЕСКО "За міжетнічну і міжконфесійну толерантність "Корнеліу Копосу"" (2000), нагороджений українськими державними орденами.

 
Євген Сверстюк

— Я вам скажу, що перевага тих людей, які були суджені, полягала в тому, що вони вже знали, чого боятися, а чого ні. Вони лякані, але гартовані. І зек відчуває плечима, чи є за ним шпик, чи ні, чого боятися, чого ні. Коли виступав, я завжди знав, що там сидять шпики, але хай вони слухають. Там був виклик певний, певне зухвальство. Особливо 1987-го року, по-перше, я хотів би сказати, Оксана Яківна Мешко поїхала за кордон і вона якось дала мені знати, що той Конгрес українців чекає від мене слова. Він був у Нью-Йорку. І це був період участі в УКК. І я підготував те слово, але як його передати? Я поїхав у Москву й по телефону передав до Західної Німеччини Галі Горбач. Московський телефон нейтральніший, ніж київський. Він міг, якщо оплатити, витримати і пів години, і годину розмови. Таким чином вдалося зухвало це передати, і воно там було прочитане. 

Повне інтерв'ю читайте у книзі "Дисиденти".

Чому сьогодні важливо говорити про дисидентів?

Вступне слово головного редактора "Історичної правди" Вахтанга Кіпіанi.