Спецпроект

"История водки". Росіяни у боротьбі з поляками за титул винахідників оковитої

"Если бы водки не было, то её непременно нужно было бы выдумать, и не из-за потребностей питья (пьянства), а как идеальное средство косвенного налогообложения". Виникнення горілки стало "атомным взрывом в патриархальной устойчивой тишине" середньовічної Росії.

Що читаємо? Цікавезне дослідження відомого російського письменника Вільяма Васильовича Похльобкіна "История водки" (Москва, "Центрполиграф", 2008). Це той випадок, коли автор сів за роботу, не сподіваючись побачити її друком саме в вигляді науково-популярної книжки.

Що цікавого? У 1977 році у кількох країнах Заходу проти радянської горілки, яку продавала за кордоном компанія "Союзплодоимпорт", були порушені судові справи, їй оголошували бойкот і всіляко дискримінували. Конкуренти наголошували, що право на назву "vodka" має винятково їхня продукція, а СРСР не володіє правами на використання імені відомого алкогольного напою. Мовляв, вони раніше за совєтів почали виробництво горілки. Як виявилося, захистом бренду ніхто й ніколи не займався.

Спочатку вдалося відбити атаку фірм, заснованих російськими емігрантами, на кшталт "П'єр Смірнофф", "Ерістов", "Кеглевіч", "Горбачов". Але потім свої претензії висунула... ПНР. Державна горілчана монополія соціалістичної Польщі заявила, що саме на території Речі Посполитої, включно з Україною та Запорізькою Січчю, горілка була виготовлена раніше, ніж у Московській державі. І тому тільки "Wodka Wyborowa" та ще кілька польських горілок мали право називатися так, а "Русская", "Московская особая", "Столичная", "Посольская" та інші знамениті російські горілки мали шукати собі іншу назву. Спроби радянських виробників наполягати на тому, що "весь світ знає" про першість російської горілки відкидалися як несуттєві й недоказові. Тим більше, що дати всіх міцних алкогольних напоїв, крім "водки", мали фіксовані дати: 1334 - коньяк, 1485 - британські джин і віскі, 1520-1522 - шнапс...

Дослідження питання й обґрунтування захисту було замовлене панові, тоді ще - товаришеві, Похльобкіну. Вчений зміг довести, що російська горілка майже на сто років старша за польську gorzalku. Причому народження у 1540-х роках польської горілки відбулося на території сучасної України. І, нарешті, 1982 року рішенням міжнародного арбітражу за СРСР було закріплено пріоритет створення горілки як оригінального алкогольного напою.

Ніколи не думав про те, що означає саме слово "водка" - виявляється, вода. У дименутиві - зменшувальній формі, подібно до "папка", "мамка", "Валька", "Петька". І до ХІІІ століття - так і використовувалося, без жодних прив'язок до алкоголю. У 1533 р. виникає нове значення - "водкою" в Новгородському літопису названо ліки, спиртову настоянку - "...и в рану пусти и выжимати".

Словник живої великоруської мови Володимира Даля не містить окремого гасла "водка" - воно згадується, але лише в складі слова "вино". Принаймні до 60-х років позаминулого століття це нині таке популярне слово ще не було загальновживане в значенні алкогольного напою. Тільки з другої половини ХІХ ст. воно починає крокувати Росією зі свого початкового ареалу, так званих "хлібних районів" - Курщини, Тамбовщини, Орловщини, Слобідської України.

Чи можна питання поставити так - горілка була, а слова такого не було? Не зовсім. З літописів та інших давніх джерел відомі такі алкогольні напої русичів - "пьяная березовица" (продукт бродіння березового соку), "вино", "мед" (відомо, що на князівських пірах подавали хмільні напої 35-річної витримки!), "квас" (на основі жита, п'яничка мовою Русі було "квасник"), "сікера", "пиво" ("ол", робилося з ячменю, хмелю з додаванням трав - полину, звіробою та інших).

Перші "водки", тобто винний спирт, розведений водою майже навпіл, отримали на Заході назву aqua vitae ("вода життя"), звідки походять як польська та українська okowita-оковита, так і англійське віскі.

Очевидно, що з початку ХІІ століття, як побічна й випадкова гілка хлібопечення, виникає виготовлення хмільних напоїв з зернових культур (передусім, жита, вівса та ячменю). Похльобкін вважає, що це було тісно пов'язано з розподілом християнства на східне й західне, з суперечкою про євхаристію - тобто про використання хліба при причасті (прісного чи "квасного").

У 1273 р. у письмових джерелах уперше з'являється термін "вино твореное". Автор наголошує, що оскільки це визначення виникло через 400 років після виноградного вина й через пару сотень років після різних його модифікацій ("оцьтно вино" - сухе, "осмирьнено" - з прянощами тощо) - отже, маємо справу з якимсь штучним, людського виробництва продуктом.

У літописах є кілька прикладів того, як "зелье" впливало на людей. Скажімо, у 1377 р. князь Іван Дмітрієвіч Ніжегородський втопився разом із дружиною та штабом у річці, яка відтоді носить символічну назву П'яна. Здача Москви хану Тохтамишу у серпні 1382 р. відбулася, коли п'яні, після дводенного споживання боярських медів, міщани так осміліли, що вилазили на стіни міста й знущались над осадниками, а потім самі відкрили двері татарам...

Під тиском монголо-татар політичний центр російської держави переноситься північніше. Вина іноземного виробництва для причастя було не найти, відтак церква дозволяє використовувати замість них пиво. Починається більше розповсюдження алкогольних напоїв не з бджолиного меду, березового чи ягідних соків, а з хлібної сировини.

У 1386 році росіяни вперше познайомилися з виноградним спиртом - партію аквавіти привезли генуезькі купці. Під 1399 р. знайдено згадку про "пьюще вареное вино". Приблизно в цей же час починається технологічна революція - виникнення промислового винокуріння, яке рахують від дати введення державної на нього монополії. Датою виникнення Похльобкін називає - інтервал між 1460 та 1500 рр. Місцем - один із монастирів у Москві, вірогідно - Чудов, який знаходився у Кремлі.

Спорадичне домашнє виробництво напою датують 1399-1410 рр. Домашню горілку тоді називали "корчмою", "корчемним вином". Раніше жоден алкогольний, хмільний напій не знав монополії - у жодній країні. Це "атомный взрыв в патриархальной устойчивой тишине" середньовічної Росії.

Горілка стає інструментом колонізації свого та чужих народів - "Спаивание народов Севера, хорошо известное в ХІХ-ХХ веках, имело свою предысторию в спаивании коренного населения Московского государства на три-четыре века раньше". В середині ХV століття місіонери Російської православної церкви використовували хмільні напої, щоб підштовхнути північні народи - зирян, комі, мансі - до згоди на хрещення. Цим, скажімо, займався Пітірім, наступник святого Стефана Пермського.

З п'яних грошей починається, можливо, перший трагічний і масштабний конфлікт між суспільством в особі церкви та державою. Був створений інститут так званих «целовальников», які, попри протести священиків, мали «питухов от царёвых кабаков отнюдь не отгонять», збільшуючи відрахування до бюджету від продажу «корчми».

"Если бы водки не было, то её непременно нужно было бы выдумать, и не из-за потребностей питья (пьянства), а как идеальное средство косвенного налогообложения". Саме з алкоголіків, тих самих "питухов", формується соціальна верства люмпен-пролетаріату, "голытьбы", здатного на все за відро горілки. Масові пожежі російських міст, які збільшували бідність й жебрацтво, теж були наслідком безпробудного вживання оковитої. У залежність від неї потрапляють не тільки соціальні низи. У 1666 р. у чолобитній архімандрита Варфоломія читаємо - "А старец Ефрем... ныне живёт в келье, а то и питьё, вино и водку привозили дети его тайно".

У паперах 1653 р. зафіксований термін "горячее вино", тобто таке, яке горить. Порівняйте з назвами напою в німецькій, українській та польській мовах - брантвайн, горілка та гожалка.

Перші кілька століть росіяни спирт не «разводняли», що й відклалося на невикористанні слова «водка», а «рассытили» -- водою з невеличкою добавкою меду.

У 1667 р. вперше зустрічається термін "черкасское вино". Так у Московській державі та за кордоном називали справжню українську горілку, вироблену з пшениці. Бо тодішня "московская водка", ще без назви, робилася з жита або з житньо-вівсяно-ячмінної суміші. Нагадаю, що тоді черкасами називали не тільки порубіжне місто, але й народ, який там жив, українців.

Автор пише, що козацька горілка за "українсько-польською технологією" була низької якості, "порой совсем не очищена", й дуже дешева. Завдяку цьому стала популярною в російських кабаках. Тоді як місцеву, краще очищену, експортували на захід. Сивушний запах, мовляв, черкаси маскували травами, тоді як московіти проганяли своє "вино" через березове вугілля.

Вперше термін в офіційному документі виникає 8 червня 1751 року в указі імператриці Єлизавети І "Кому дозволено иметь кубы для движения водок". Але ще довгий час горілка в торгових відомостях та державних актах фіксувалася під евфемізмом "вино". Першим у літературну мову ввів це слово Олександр Пушкін. Герої його "Капитанской дочки" п'ють "анисовую водку", а в "Евгении Онегине" - згадується "русская".

Два слова про видатного вченого Дмітрія Менделєєва. До його досліджень «водками» називали напої з місткістю алкоголю від 40 до 65 градусів. І саме він наполіг, що стандартом справжня "московская водка" має рівно 40 градусів алкоголю. Саме її й запатентував уряд Росії під брендом "Московская особенная" у 1894 р. До речі, літр сорокоградусної важить... 953 грами, адже спирт при з'єднанні з водою має здатність стискатись.

Я не п'ю, але після прочитання цієї захопливої книги захотілось, уперше в житті, "выпить, не чокаясь"...

Фраза. «Водка становится по-настоящему водкой лишь с того момента, когда она превращается в государственно охраняемый и лелеемый продукт».

Джерело: портал tsn.ua

Від газет до телесеріалів: 30 років еволюції політичної агітації в Україні

Протягом 30 років незалежності України політична агітація у нашій країні пройшла шлях від звичайних газет та інформаційних бюлетенів до телевізійних серіалів. З одного боку, постійних змін зазнавала форма агітації, з іншого — деякі елементи, як-от меседжі, у ній залишалися незмінними. Окрім того, з'явився окремий вид "агітації"—"гречкосійство", тобто підкуп виборців різними матеріальними й нематеріальними благами.

За два кроки до війни: Гляйвіцька провокація

31 серпня 1939 року. Невеличке сілезьке містечко Гляйвіц, Німеччина. Вечір. В одному з номерів готелю в центрі міста на застеленому ліжку лежить з закритими очима чоловік. Він вдягнутий і взутий. О 16-00 тишу номера прорізує вимогливий дзвінок телефону, який стоїть на столику біля ліжка. Не відкриваючи очей чоловік простягає руку, знімає трубку і підносить її до вуха. З трубки лунає добре знайомий йому голос: «Терміново передзвоніть!».

«Тройка» чи «Сєвєр»? – депортаційна операція початку квітня 1951 року

70 років тому на території України відбулася остання депортаційна операція, під час якої переважно зі Західної України було виселено 2 487 сімей куркулів, свідків Єгови та колишніх вояків армії Андерса

Черчилль-політик і Орвелл-письменник: дивовижні схожості двох культових особистостей

Мало хто знає, що здавалося б, нічим не пов’язані між собою Вінстон Черчилль та Джордж Орвелл мали насправді багато чого спільного. Обоє випередили свій час, обоє виступали борцями за свободу та демократію, а їхні ідеї, сформовані майже століття тому, залишаються гостро актуальними і дотепер.
Книжка «Черчилль і Орвелл. Битва за свободу», написана журналістом та воєнним кореспондентом Томасом Ріксом, вийшла друком у крафтовому видавництві «Лабораторія». Це порівняльна біографія двох видатних історичних постатей, які ніколи не зустрічались, однак захоплювались один одним на відстані.