Спецпроект

"Пам'ятай, що живеш коротко, а мертвим будеш довго"

Багато хто із Вас читав, або може просто чув про «Пригоди бравого вояка Швейка». Упевнений, що у будь-який час та у будь-якому війську були, є і будуть свої Швейки. Так, часами, в ЗСУ виділяють такого собі «солдата Пупка». Такий національний герой був у війську й у Другу світову війну, належав він до Дивізії «Галичина» й звали його Селепко Лавочка.

Що читаємо? Юрій Тис-Крохмалюк "Щоденник національного героя Селепка Лавочки" (Буенос-Айрес, 1954 рік)

 

Багато хто із Вас читав, або може просто чув про «Пригоди бравого вояка Швейка». Упевнений, що у будь-який час та у будь-якому війську були, є і будуть свої Швейки. Так, часами, в ЗСУ виділяють такого собі «солдата Пупка». Є ще відомий мем: «Коли наряди фігачиш за Пупка, окопи копаєш за Пупка, піздов получаєш за Пупка. А потім тобі ще й дзвонять зі штабу, щоб ти забрав грамоту Пупка і розписався за Пупка у відомості про отримання».

Такий національний герой був у війську й у Другу світову війну, належав він до Дивізії «Галичина» й звали його Селепко Лавочка.

Лавочка не був дурником, хоча може тільки трошки. У нього це була своєрідна мудрість. Зрештою в одному із епізодів він пояснював це так:

«…Дурням краще на світі. Вони мають успіх у дівчат, бо є безжурні й веселі. Вчені дістають за жінок самих холер, як, наприклад, мій приятель Юсько — мовознавець, а дурні — самих янголів. Це робить природа, щоб розумні не дуже множилися і зло вчености не ширилося на світі…».

Тут же ж і додам роздуми Лавочки про дружину його кращого друга Юська: «…Я дуже щиро приятелював з Юськом. Його жінку знаю добре. Була собі нічого. Опісля стала такою, що навіть мрець її не схотів би. Це, певне, з жовчі…»

Перед тим як продовжити, коротко ще хочеться згадати про автора. Юрій Тис-Крохмалюк, був старшиною Дивізії «Галичина» і пройшов із нею весь бойовий шлях, тож читаючи про пригоди Лавочки, Ви, через жарти пройдете й короткий курс історії Дивізії: від вишкільних таборів до Бродів, Банської Бистриці та Фельдбаха.

Селепко більшість життєвих подій сприймає з гумором, чи то добрих, чи поганих, чи ніяких. І це дуже важливо. Не я перший це скажу, але навіть у сучасній нашій війні військові дуже часто жартують. Так, часами цей гумор чорний, але він допомагає. Дуже допомагає. Тож і Лавочка разом із побратимами нерідко жартували із того, що бачили і проживали.

Так, скажімо Селепко занотував у щоденнику напутнє слово, котре їм говорили у Львові перед відправкою до Гайделягеру:

«…Пані редакторка Струтинська не плакала, бо має тверду вдачу, але порадила нам, щоб ми, коли будемо в ситуації "або-або", вибирали одне "або". При кінці сказала піднесеним голосом, що княгиня Ольга має жити відтепер у наших наплечниках…»

Мені, як курцеві, сподобався також і ще й один момент. Лавочка супроводжував отця-доктора Василя Лабу до Франції й їдучи з ним у купе міг вдосталь накуритися офіцерських цигарок (о. Лаба був капеланом, а отже мав старшинське звання). У купе сиділа німкеня котрій не подобався цигарковий дим, але так як вагон був для курців, то їй не було де дітися. Там між ними виникнула така ось розмова:

«…— Цигарка, мої панове, має стільки нікотини, що може вбити коня! — Нонсенс, — кажу я, — коні, прошу пані, не курять…»

Наостанок процитую ще два фрагмент. Один смішний, від котрого аж сльози потекли із очей, а інший серйозний і правдивий.

 
Юрій Тис-Крохмалюк

Отже, смішний, про те, як дивізійники грали у футбол із вермахтівцями із Сілезії:

«…Змагання описати нелегко. Гра ставила високі вимоги до глядачів. Була повна несподіваних ефектів. Користаючись з національного замішання нашої дружини, один з німців допав під наші ворота, і вправним ударом ноги в гортань виелімінував нашого воротаря з гри. Цю ситуацію використали зручно наші. Беручи примір з елеґантної гри противника, та заохочені криками ентузіястів цього шляхетного спорту, наші кинулися до сконцентрованого наступу. Вони захопили м'яч і з-під самих воріт противника стрілили йому сім голів, один по одному.

Наслідком цієї акції впав німецький копун правої оборони. Противник боронився ногами й руками. Суддя, зайнятий цілковито грою, не зареаґував на каміння й цегли, що поцілили двох німців, колишніх капо з концентраку. Обох усунено з грища й поховано негайно на військовому кладовищі. Якийсь шльонзак з широким задом, поцілений зручно цеглою, з галасом випустив духа, на радість зібраної публіки. Завдяки знаменитій техніці обох сторін, гра дійшла щасливо до перерви, без дальших труднощів, з вислідом 8:0 на нашу користь…»

Варто сказати, що Селепко, коли мова заходила за бойові дії ставав серйозним (ну майже), але це справді відчутно й у самій книжці. Тож тут хочу процитувати його думки про фронтових старших (офіцерів). Я, до слова, тішуся, що мені на бойовому шляху траплялися наразі тільки такі.

«…Бути фронтовим старшиною — не навчишся ні в школі, ні на курсах, ні в кантині. Не треба бути ні мудрим, ні дурним. Треба бути фронтовим старшиною. Вони батьки сотні. Вони відповідальні за все: за харч і зброю, за життя і смерть. Вони завжди з нами. В болоті і в голоді. Коли воєнне щастя відвернеться від сотні, вони за те відповідають. Їх кудись забирають. Коли все в порядку, інші дістають за них відзначення. Коли приходить черга, гинуть так само як ти, селепку, і ніхто його не згадає — як і тебе. Його, фронтового старшину, невідомого вояка великих воєн…»

На цьому буду завершувати. Справді рекомендую книжку усім, особливо бойовим побратимам і посестрам.

Але перед тим як перейти до цитат ще треба дати важливе уточнення від самого Селепка (і про книжку, і про цитати):

«…коли декого з людей невійськових вражатиме те, що стільки місця відпущено дівчатам, то я знову відповідаю завчасу, що кожний вояк будує свою дуже крихку майбутність на жіночій слабості, і врешті, як показав досвід, таки стає людиною статечною, тобто батьком родини. Як відомо, доти дзбан воду носить, поки не наллють до нього пива!...»

Цитати:

«…Врешті, багато людей брешуть часом з вигоди; і з тієї вигоди говорять часом правду!...»

«…Коли дівчина покине, і ціла любов розвіється як мара, тоді тільки малі люди лементують. Люди з великим серцем знаходять другу, а великі духи мають завжди в запасі іншу. Я зараховую себе до селепків з великим серцем і з великим, геройським духом…»

«…пам'ятай, що живеш коротко, а мертвим будеш довго…»

«…Треба вчитися! Ми прийшли до війська не щоб тільки прийти, але щоб до чогось прийти!...»

«…ми збудовані пласко й не знати що до чого, жінки збудовані бальконічно. В них відразу видно, що ззаду вони до сидження, а спереду до почувань…»

«…Відомо бо, що без хліба й чорної кави найбільш геройське серце падає в самі штани, і його годі знайти…»

«…Найгіршою прикметою горілки є те, що як вип'єш одну чарку, стаєш іншою людиною, а ця інша людина хоче теж випити одну чарку…»

«…життя і смерть це так, як би пили смачну чорну каву, а на споді чашки відкрили втоплену мyxy…»

Важка стежка до храму. Спогади очевидця відродження УАПЦ у Чернігові

28 січня 1990-го під час встановлення пам'ятного хреста у Крутах побував український священик з Києва, який взяв участь у освяченні хреста і служінні панахиди по вбитих більшовиками у 1918 році студентах. На Крутянську жалобу тоді з'їхалося понад 300 осіб. Це був перший за багато років випадок на Чернігівщині, коли тут відкрито служили церковну панахиду по жертвах комуністичного режиму. Сподіватись на такий крок з боку місцевих священиків РПЦ було неможливо, тому ще більше нас стала вабити УАПЦ, про яку ми чули, що вона була знищена і заборонена комуністичним режимом.

КГБ УРСР проти "Летючих козаків" ВПС США

У москві поставили завдання перед кгб урср збирати всю доступну інформацію про всіх українців, які пішли на службу до армії США. Їх розглядали як таких, що можуть бути використані з диверсійною і шпигунською метою проти срср. Так, керівництво кгб з настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про "збільшення американцями набору до армії молоді українського походження".

"Сто днів" або останній король: епізод з історії визвольних змагань литовського народу

Кожному в Україні, мабуть, відомі події Української революції. Зокрема, обставини реставрації гетьманської влади у 1918 році. Втім, спроби повернення до історичних форм правління, у ту добу боротьби за незалежність колишніх підневільних Росії народів, характерні не лише для України. Подібне відбулося і у Литві. Майже одночасно з реалізацією ідей українського ІІ Гетьманату народився литовський монархічний проект.

Інтелектуали за викликом. Хто й навіщо створив легенду про "Петра Великого"

Як європейські інтелектуали волею, чи неволею допомагали російському імператору Петру І відбілювати власну репутацію.