Спецпроект

ЗА ЗНЕВАГУ НАД ЖЕРТВАМИ ГОЛОДОМОРУ НЕ ПОСАДЯТЬ. Луганська комуністка продовжує "пиршество"

Минулої п’ятниці депутатка Луганської міськради від КПУ Наталія Максимець вразила Україну записом на своєму блозі: в день пам’яті жертв Голодомору вона, Максимець, збирається принципово влаштувати бенкет. Тепер комуніст продовжує карнавалити.

"Завтра, пока некоторые больные на голову голодоморцы будут свичкы у викнах палыты і голодуваты на знак пошаны до померлых, мы собираемся нашей старой, дружной компанией и устраиваем пиршество, – написала Максимець (вона ж є редактором обласної партійної газети "Советская Луганщина"). - Шашлык из свинины замочен мальчиковой половиной, они же занимаются напитками, девчоночья половина кудесничает на счет всяких оливье и пироженок с мороженками; будем вкусно есть, шутить и даже танцевать".

Після ознайомлення з виступами Наталії Максимець у газети "Україна Молода" виникло запитання до правоохоронних органів: чи можна цю товаришку притягнути до відповідальності за заперечення Голодомору–геноциду та наругу над пам’яттю загиблих, що передбачено Законом "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні", ухваленим Верховною Радою 28 листопада 2006 року.
<a href="http://www.segodnya.ua/news/14199696.html">Источник</a>

Прес–секретар управління СБУ в області, попередньо порадившись із київським начальством, відмовилася давати коментарі, повідомляє "УМ".

Суддя апеляційного суду, який попросив не згадувати його імені, не побачив у справі судової перспективи: "Хіба що якийсь родич загиблого напише позов..."

Більше пояснень удалося почути в обласній прокуратурі. Там факт наруги визнають, але можливості притягнути комуністку до криміналу не бачать.

"Закон не переслідує за думки. А слова - це висловлені думки, - повідомив перший заступник прокурора Луганщини Анатолій Рева, - Як людина, я її засуджую, вважаю це танцями на кістках. Нічого святого не залишилося. Не винні ті дітлахи, яких не було чим годувати, що вони пухли від голоду. І, я вважаю, це блюзнірство, коли людина заявляє ось такі речі. Я засуджую це, але, на жаль, закон не передбачає покарання за такі речі. За наругу над могилою, вандалізм передбачено покрання. А що стосується слів, то сьогодні навіть в художній літературі можна зустріти такі слова, за які ще недавно садили на 15 діб".

Прокурор правий. Хоча у ст. 2 Закону "Про Голодомор" і сказано, що "публічне заперечення Голодомору 1932—1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним", наш законодавець за чотири роки так і не спромігся оцінити такі протиправні прояви мірками Кримінального кодексу.

Наталія Максимець і Петро Симоненкo

Тим часом у наступному записі блогу — під назвою "Карнавал голодомору" за 30 листопада — депутат Луганської міськради Наталія Максимець пише (переклад із російської):

"Як для бразильців головною подією року є карнавал, так для українських націоналістів основним святом року є День пам’яті жертв голодомору. Немов на Хелловін, на це свято вилазить із небуття різна нечисть: Ющенко з’явився на телеекранах, Наливайченко зробив заяву, Тимошенко поставила свічку... На Україні в День пам’яті різні школи свідомітів у костюмах політичних партій влаштовують парад публічної брехні, фальшивих сліз і необґрунтованих звинувачень".

Максимець вживає щодо своїх критиків матірну лайку і пояснює їх активність, зокрема, "недо...ом". А перед тим — спростовує факти повстань проти організаторів голоду на Луганщині, наголошує, що голодували на всій території СРСР, а "перегини" в Україні 1920—30–х років пояснює потребою боротися проти "контрреволюції".

"Безумовно, методи боротьби з "куркулями" сьогодні багатьом здадуться надто жорсткими, однак не слід забувати про те, яка кривава боротьба йшла в той час старого з новим. А також і про те, що велася вона в рамках чинного тоді жорсткого законодавства", — пише Максимець.

Про те, як бенкетували селяни (очевидно, всі "куркулі") у 1932-1933 роках, читайте у спогадах очевидців Голодомору

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".