Спецпроект

Історія Голоду. Розкажіть, як ваша родина пережила 1932-1933 роки

"Українська Правда" звертається до читачів і журналістів - розкажіть, як ваша сім'я пережила Голодомор. Пам'ять про ті роки глухо відлунює в родинних переказах - іноді занадто глухо.

Голодомор - страшна сторінка в нашій історії. Настільки страшна, що про неї часто не прийнято говорити. Це те, що хочеться забути. Пам'ять про ті роки глухо відлунює в родинних переказах - іноді занадто глухо.

Давайте розповімо про те, як ми вижили.

В Музеї Голодомору є свідчення, зібрані по селах, але багато українських сімей мають власні історії, які залишаються невідомими. Часто це вже навіть не свідчення, а переказ, сімейна легенда про той час.

"Українська Правда" просить вас розповісти історію ваших рідних, які (не) пережили 1932-1933 роки - спогади свідків або родинні перекази.

Ми збираємо сімейні перекази про Велику Війну. Давайте згадаємо і Великий Голод.

Особливо цікавлять історії про людяність і гідність. Як рятували, як допомагали. Як чинили опір.

Тексти з фото надсилайте на поштову адресу istpravda@gmail.com

Закликаємо приєднуватися читачів і журналістів інших ЗМІ. Усі історії публікуватимемо в колонці автора і даватимемо на них лінки тут. 

СТАТТІ, ОПУБЛІКОВАНІ В РАМКАХ ПРОЕКТУ:

"Голова колгоспу порадив бабусі, щоб відправила маму красти колоски"

"Селянам дали два роки пільг, а потім забрали усе"

"Дві сестри втекли на Донбас. Всі інші з величезної родини вмерли" 

"Люди понаїдалися тої куті - і півхутора вимерло зразу" 

"Ваша донька не хвора, ви просто її перегодували"

"Мою прабабусю врятував сон, який вказав на сховок із зерном"

"Хліб у колгоспі родив, але весь вивозився на станцію" 

"Мені на фронті не було так страшно, як на отому полі з буряками" 

"В селі мого батька ніхто не помер. Їх врятувала татарська їжа"

 "За те, що стільком людям життя врятував - в Сибір його"

"Моя мама сиділа в калюжі крові і гралася, хлюпала долоньками" 

"Активісти забирали і одежу, і речі - а потім на базарі продавали"

"Одна родина наїлася мухоморів, щоб умерти - і завдяки їм вижила"

"Іноді мама втрачала свідомість. Але їй треба було врятувати мене"

"Із чотирьох братів і сестер мого батька померло троє"

 

 

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: табір, стара хатина та день відпочинку

Було щось гнітюче у цьому – знайти стару хатину в такому занедбаному стані. Я дуже розраховував побачити старі мітки та хатини неушкодженими. Усвідомлювати, що старі затишок і радість пішли звідси, було нестерпно розпачливо. Це ж основоположний вияв людської цивілізованості – дійшовши до таких місць, залишати по собі якнайбільше затишку тим, хто прийде після

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: косатки, сани, поні на власний дім

День лиха. Я зробив дурницю, дозволивши сьогодні спустити треті моторові сани. Це швидко виконали, поставивши їх на тверду кригу. Пізніше Кемпбелл повідомив, що один із матросів пірнув ногою під лід, проїжджаючи по сльотавому відтинку десь за 200 ярдів від корабля. Я не надав цьому великого значення, бо подумав, що він просто пробив наст.

Максим Майоров: Від Рокитного до Перемишля: кілька дат з історії Другої Світової на «східних кресах»

4 січня маємо 77-му річницю початку акції «Буря». Польський уряд у Лондоні та «підпільна держава» у німецькій окупації спланували виступ завчасно. Партизани Армії Крайової тільки чекали на привід – вступ регулярних радянських військ на польську землю

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: свобода після двадцяти днів у кризі

У переддень Нового року ми досягнули моря Росса, але ще не досягнули краю наших нещасть. Жахлива видалась ніч. На першій вахті ми відхилилися на два румби і встановили косе вітрило. Наші умови це не покращило, але принаймні додало швидкості.