Спецпроект

Міністри культури України привітають міністра культури УРСР із 100-річчям

14 лютого 2011 року виповнюється 100 років з дня народження Ростислава Бабійчука - міністра культури Української РСР з 1956 по 1971 рік. Нині Ростислав Володимирович живе у Києві.

Сьогодні о 12.00 ювіляра вітатимуть Міністр культури України Михайло Кулиняк, який вручить Ростиславу Бабійчуку орден Ярослава Мудрого IV ступеня, міністри культури України попередніх років - Юрій Богуцький, Лариса Хоролець, Дмитро Остапенко, Юрій Єльченко, Сергій Безклубенко - та видатні вітчизняні митці. 

Цікавим є трудовий шлях ювіляра:

Народився 14 лютого 1911 року на ст. Кишинів у родині залізничника.

В 1929 році здобув середню освіту, закінчивши вечірню середню школу робітничої молоді на ст. Бобринська Південно-Західної залізниці.

З 20 грудня 1929 року - молотобоєць ст. Бобринська Південно-Західної залізниці.

З вересня 1933 року - прораб будівництва низки будівельних об'єктів.

З липня 1937 року - інженер-будівельник Христинівського паротягового відділення.

З лютого 1942 року - начальник сектору пропаганди і агітації Оперативної групи Одеської залізниці, а з липня цього року - начальник сектору пропаганди і агітації Політвідділу Іванівського відділення Ярославської залізниці.

У 1944 році - секретар вузлового парткому, другий секретар райкому партії.

З червня 1945 року - перший секретар Христинівського райкому партії.

З жовтня 1946 року - третій секретар Київського обкому партії.

З серпня 1948 року - слухач Вищої партійної школи ЦК КПУ.

З вересня 1951 року - перший секретар Житомирського обкому партії.

У 1952 році - інспектор ЦК КПУ.

З лютого 1954 року - другий секретар Львівського обкому партії, одночасно куратор ідеологічної роботи.

З вересня 1955 року - перший заступник, а з 1956 по 1971 рік - міністр культури УРСР.

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.