Страх комуністів і натиск дисидентів: як Україна проголосила незалежність. ВІДЕО

Сьогодні вийшла сьома серія історичного проєкту «10 Днів незалежності України». 24 серпня 1991 року починався як звичайний день, а завершився епохальною подією в новітній українській історії — проголошенням Незалежності України.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

 

"Деколи нам здається, що незалежність сама впала в руки українцям, а події 24 серпня 1991-го були просто збігом обставин. Насправді все було не так — на той момент країну штормило не перший місяць" - говорить історик Володимир В'ятрович, автор і ведучий проєкту. 

Велелюдні протести під Верховною Радою УРСР стали звичним явищем, як і багатотисячні мітинги в галицьких областях, де місцева влада майже повністю перейшла до рук колишніх дисидентів.

Перед цим були шахтарські страйки, ланцюг єдності, Революція на граніті і путч у Москві, який швидко зазнав краху.

Через це перед самим проголошенням незалежності українські комуністи були налякані: з одного вони боку боялися нових російських лідерів — Боріса Єльцина і його соратників, з іншого — вулиці, яка вимагала люстрації для компартії.

Українська опозиція, яка була меншістю в парламенті УРСР, користуючись моментом, намагалася домовитися з цими переляканими комуністами, щоб проголосити незалежність України.

Як їм це зрештою вдалося, які несподіванки супроводжували процес, чому написав Акт Проголошення Незалежності України дисидент Левко Лук'яненко, а прочитав його з трибуни парламенту УРСР Володимир Яворівський — дивіться у сьомій серії проєкту "10 Днів незалежності України"

Переглянути попередні серії проєкту можна тут.

Довідково. Проєкт "10 Днів незалежності України" реалізовано Центром досліджень визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду.

Команда проєкту: Володимир В'ятрович – автор та ведучий, Андрій Сайчук – сценарист, Леся Вакулюк – сценаристка, Яків Любчич – режисер, Михайло Смуток – виконавчий продюсер, Олександр Попенко – оператор, Костянтин Пузанкін – дизайнер, Олександр Климань – звукорежисер та композитор, Юлія Білоус та Катерина Бєслік – стиль, Кіра Лєтова та Олександра Корченкова – грим, Тетяна Колісник – редакторка соціальних мереж, Володимир Бірчак та Олеся Ісаюк – наукові консультанти, Микола Попелуха – редактор архіву, Ігор Малахов, режисер архіву, Ярина Ясиневич – продюсерка, Лідія Тополевська – фінансистка, Анна Олійник – директорка, Дмитро Гузій – юридична підтримка.

МДБ СРСР проти УГКЦ. Спецоперації без кордонів

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку документів, які дають змогу доповнити інформацію про організацію сталінським режимом Львівського псевдособору 8–10 березня 1946 року з ліквідації УГКЦ. Зокрема, про оперативну розробку Івана Бучка, який після арештів в Україні всього єпископату залишався єдиним єпископом УГКЦ за кордоном, здійснення спецзаходів щодо знищення греко-католицької церкви на чолі з єпископом Теодором Ромжею на Закарпатті, намагання діяти за таким самим сценарієм у країнах Центральної та Східної Європи.

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.