Страх комуністів і натиск дисидентів: як Україна проголосила незалежність. ВІДЕО

Сьогодні вийшла сьома серія історичного проєкту «10 Днів незалежності України». 24 серпня 1991 року починався як звичайний день, а завершився епохальною подією в новітній українській історії — проголошенням Незалежності України.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

 

"Деколи нам здається, що незалежність сама впала в руки українцям, а події 24 серпня 1991-го були просто збігом обставин. Насправді все було не так — на той момент країну штормило не перший місяць" - говорить історик Володимир В'ятрович, автор і ведучий проєкту. 

Велелюдні протести під Верховною Радою УРСР стали звичним явищем, як і багатотисячні мітинги в галицьких областях, де місцева влада майже повністю перейшла до рук колишніх дисидентів.

Перед цим були шахтарські страйки, ланцюг єдності, Революція на граніті і путч у Москві, який швидко зазнав краху.

Через це перед самим проголошенням незалежності українські комуністи були налякані: з одного вони боку боялися нових російських лідерів — Боріса Єльцина і його соратників, з іншого — вулиці, яка вимагала люстрації для компартії.

Українська опозиція, яка була меншістю в парламенті УРСР, користуючись моментом, намагалася домовитися з цими переляканими комуністами, щоб проголосити незалежність України.

Як їм це зрештою вдалося, які несподіванки супроводжували процес, чому написав Акт Проголошення Незалежності України дисидент Левко Лук'яненко, а прочитав його з трибуни парламенту УРСР Володимир Яворівський — дивіться у сьомій серії проєкту "10 Днів незалежності України"

Переглянути попередні серії проєкту можна тут.

Довідково. Проєкт "10 Днів незалежності України" реалізовано Центром досліджень визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду.

Команда проєкту: Володимир В'ятрович – автор та ведучий, Андрій Сайчук – сценарист, Леся Вакулюк – сценаристка, Яків Любчич – режисер, Михайло Смуток – виконавчий продюсер, Олександр Попенко – оператор, Костянтин Пузанкін – дизайнер, Олександр Климань – звукорежисер та композитор, Юлія Білоус та Катерина Бєслік – стиль, Кіра Лєтова та Олександра Корченкова – грим, Тетяна Колісник – редакторка соціальних мереж, Володимир Бірчак та Олеся Ісаюк – наукові консультанти, Микола Попелуха – редактор архіву, Ігор Малахов, режисер архіву, Ярина Ясиневич – продюсерка, Лідія Тополевська – фінансистка, Анна Олійник – директорка, Дмитро Гузій – юридична підтримка.

Три роки війни в Україні: погляд військового репортера з Словенії

"Буча - це українська Сребреніца", - каже Боштян Відемшек. Словенський військовий репортер збирає матеріал для нової книги, у якій сучасна російсько-українська війна зіставляється з Першою світовою, а усі події планує висвітлювати лише в теперішньому часі. Нещодавно журналіст відвідав Ужгород, після чого опублікував у словенській газеті "Дело" статтю про війну в Україні. Публікуємо її в перекладі українською мовою.

Спілка Української Молоді. Як 100 років тому у Києві було створено, а потім знищено студентське підпілля

СУМ заявив про себе в травні 1926-го. В Парижі загинув Симон Петлюра і юнаки вирішили про це розголосити. Ввечері 30 травня в Софійському Соборі відправляли панахиду на пошану 10-ліття смерті Івана Франка. Микола роздрукував близько 100 листівок, розміром 5 х 15 см, зі словами: "Люди, Укранці! Знову пролилася невинна кров кращого сина України. Доки-ж терпіти. Схаменіться, будьте люди...". На кінець відправи Павлушков, Матушевський та Бобир кинули з хорів листівки у натовп.

"Вільне місто" під орудою Нестора Махна і повсякдення революції. Фрагмент книжки "Дніпро. Біографія великого міста в степу"

Махновські війська тричі захоплювали Катеринослав. Вони повністю контролювали місто протягом шести тижнів у листопаді–грудні 1919 року. Щойно Махно увійшов до Катеринослава, як той був проголошений "вільним містом" під захистом Революційно-повстанської армії. Жителів закликали "припинити бути міщанами й обивателями" та "сміливо і рішуче стати до справи будівництва нового життя на рівних, справедливих і розумних началах".

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".