«Перший цвях у домовину СРСР»: Як Україна прийняла декларацію про державний суверенітет. ВІДЕО

Сьогодні вийшла шоста серія історичного проєкту «10 Днів незалежності України». Як Україна сприяла розпаду Радянського Союзу і зробила перший крок у звільненні з-під ярма тюрми народів.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

 

У 1988-1990 роках парламенти радянських республік почали проголошувати суверенітети, які засвідчували вищість національних законів над союзними. Першими це зробили Естонія, Литва, Латвія, Азербайджан і Грузія. Український дисидент і депутат В'ячеслав Чорновіл почав переконувати своїх колег-опозиціонерів, що настав час і для України.

Поки українські парламентарі дискутували над текстом Декларації про суверенітет, до Києва завітала прем'єр-міністерка Великобританії Маргарет Тетчер. Вона стала першим іноземним лідером високого рангу, який з офіційним візитом відвідав Верховну Раду УРСР.

Тоді Тетчер чітко дала зрозуміти: вона бачить Україну лише у складі СРСР. Коли її запитали, чи з'явиться колись посольство України в Лондоні, залізна леді відповіла: у нас немає посольства Каліфорнії. Тоді на Заході не дуже вірили в Україну і бачили її лише "штатом", а не самостійною країною.

Іронія полягала в тому, що вже через два дні після візиту Маргарет Тетчер, про свій суверенітет оголосила Російська Федерація. Це стало додатковим аргументом для багатьох українських комуністів, які ще сумнівалися у доцільності проголошення суверенітету української держави.

Зрештою 16 липня 1990 року український парламент більшістю голосів проголосив Декларацію про державний суверенітет України і долучився до так званого "параду суверенітетів".

Цей день, по суті, став точкою відліку виходу України з-під влади Радянського Союзу. Згодом американський політолог Збігнєв Бжезінський назвав цю Декларацію "першим цвяхом у домовину СССР".

Через рік розгублені комуністи не придумали нічого кращого, ніж вшанувати першу річницю українського суверенітету покладанням квітів до пам'ятників Леніну.

Як Україна сприяла розпаду Радянського Союзу і зробила перший крок у звільненні з-під ярма тюрми народів — дивіться у шостій серії проєкту "10 Днів незалежності України"

Переглянути попередні серії проєкту можна тут.

Довідково. Проєкт "10 Днів незалежності України" реалізовано Центром досліджень визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду.

Команда проєкту: Володимир В'ятрович – автор та ведучий, Андрій Сайчук – сценарист, Леся Вакулюк – сценаристка, Яків Любчич – режисер, Михайло Смуток – виконавчий продюсер, Олександр Попенко – оператор, Костянтин Пузанкін – дизайнер, Олександр Климань – звукорежисер та композитор, Юлія Білоус та Катерина Бєслік – стиль, Кіра Лєтова та Олександра Корченкова – грим, Тетяна Колісник – редакторка соціальних мереж, Володимир Бірчак та Олеся Ісаюк – наукові консультанти, Микола Попелуха – редактор архіву, Ігор Малахов, режисер архіву, Ярина Ясиневич – продюсерка, Лідія Тополевська – фінансистка, Анна Олійник – директорка, Дмитро Гузій – юридична підтримка.

Томаш Ґарріґ Масарик: Президент-визволитель

В аудиторії празького університету шуміли студенти. Молоді люди відмовлялися спілкуватися зі своїм викладачем – професором філософії Томашем Масариком. Викладач писав крейдою на дошці свої звернення, однак у відповідь чув лише свист студентів, які таким чином бойкотували його лекцію. На дітей Масарика нападали дорогою до школи, а дружина Шарлотта стала ціллю насмішок та презирства. Сам Масарик отримав ярлик «зрадника» та «єврейського агента». На дворі був 1900 рік і в Празі вирувала антисемітська «Гілснеріада». Протягом наступних двадцяти років Томаш Масарик зі «зрадника» перетворився на «батька нації» та «президента визволителя».

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка