Спецпроект

Як російські інформагенції пишуть агітпроп про нашу історію

Грушевський створив мову, викинувши "системоутворюючі російські слова". А потім Грушевський створив історію, ставлячи акцент "на одвічній ворожнечі Росії і Малоросії". Уроки ненависті від "Росбалту".

Ось як подають новини у російській інфорагенції "Росбалт". Новинний матеріал про літературу, яку передав українській бібліотеці в Москві Арсеній Яценюк, називається "Російських українців будуть учити історії за Грушевським".

Цілком адекватний текст новини збагачений коментарем невідомого новинаря "Росбалту". Читаючи, важко позбутися враження, що його писав хтось під впливом речовин:

"Напомним, что Михаил Грушевский — один из лидеров украинского национального движения Грушевский. Под его руководством группой была создана литературная украинская мова, из которой были удалены системообразующие русские слова,  и внедрены немецкие и польские, а также была написана история, которая ставила акцент на извечной вражде России и Малороссии, переименнованной в Украину, а ее жители — в украинцев"

Джерело: chapeye.livejournal.com

"Росбалт" - одна з найбільших російських інформагенцій з офісами в більшості регіонів РФ. Її власником вважається Віктор Черкесов, генерал-полковник, зараз відставник, у минулому керівник кількох силових відомств Росії. До речі, й агенції з контролю за обігом наркотичних речовин :)

Читайте також "40 фактів про бандерівців, які повинен знати кожен"

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками