Спецпроект

В Італії переоцінюють постать Муссоліні

Через 66 років після закінчення Другої світової війни в Італії не вщухає інтерес до постаті Беніто Муссоліні - італійського фашиста-диктатора.

Дві провладні газети, дбаючи про збільшення читацької аудиторії, почали друкувати архівні матеріали про "Дуче", повідомляє Радіо Свобода.

Опозиційні видання кажуть, що правоцентристи таким чином відволікають увагу читачів від скандалів довкола прем'єра Сільвіо Берлусконі. Втім, як вважають незалежні оглядачі, йдеться не так про політику, як про осмислення ролі Муссоліні в італійській історії.

На перших шпальтах газет Libero та Il Giornale - портрети Беніто Муссоліні. Одна у безкоштовному додатку протягом березня пропонує читачам "Щоденники Дуче", історична автентичність яких досі не доведена. Інше видання друкує політичний заповіт диктатора та спогади його прислуги.

Як пояснюють редактори обох часописів, вони, звісно, не є фанатиками режиму і не ставлять за мету представити Муссоліні у позитивному світлі. Їхня ціль - дозволити людям "вільно судити про фашистський період в історії Італії".

Після закінчення Другої світової війни в Італії офіційно засудили диктатора і його політику фашизму. В країні немає жодного пам'ятника "Дуче", діє лише будинок-музей у містечку Предаппіо, де народився політик.

Завдяки новим історичним дослідженням громадськість почала відкривати окремі позитивні аспекти режиму. Згадують, серед іншого, вдалу протидію економічній кризі 1920-х років, будівництво фабрик, шкіл та інших громадських закладів. Як стверджують деякі економісти, за Муссоліні були закладені основи італійської системи соціального забезпечення, був високий рівень народжуваності в країні.

В італійській історіографії та самому суспільстві Муссоліні таки залишається негативним персонажем. На думку істориків, сучасних італійців і приваблює ця "негативність постаті" та драматичний кінець диктатора, якого у квітні 1945 року розстріляли партизани й повісили догори ногами на міланській площі.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.