Спецпроект

В Італії переоцінюють постать Муссоліні

Через 66 років після закінчення Другої світової війни в Італії не вщухає інтерес до постаті Беніто Муссоліні - італійського фашиста-диктатора.

Дві провладні газети, дбаючи про збільшення читацької аудиторії, почали друкувати архівні матеріали про "Дуче", повідомляє Радіо Свобода.

Опозиційні видання кажуть, що правоцентристи таким чином відволікають увагу читачів від скандалів довкола прем'єра Сільвіо Берлусконі. Втім, як вважають незалежні оглядачі, йдеться не так про політику, як про осмислення ролі Муссоліні в італійській історії.

На перших шпальтах газет Libero та Il Giornale - портрети Беніто Муссоліні. Одна у безкоштовному додатку протягом березня пропонує читачам "Щоденники Дуче", історична автентичність яких досі не доведена. Інше видання друкує політичний заповіт диктатора та спогади його прислуги.

Як пояснюють редактори обох часописів, вони, звісно, не є фанатиками режиму і не ставлять за мету представити Муссоліні у позитивному світлі. Їхня ціль - дозволити людям "вільно судити про фашистський період в історії Італії".

Після закінчення Другої світової війни в Італії офіційно засудили диктатора і його політику фашизму. В країні немає жодного пам'ятника "Дуче", діє лише будинок-музей у містечку Предаппіо, де народився політик.

Завдяки новим історичним дослідженням громадськість почала відкривати окремі позитивні аспекти режиму. Згадують, серед іншого, вдалу протидію економічній кризі 1920-х років, будівництво фабрик, шкіл та інших громадських закладів. Як стверджують деякі економісти, за Муссоліні були закладені основи італійської системи соціального забезпечення, був високий рівень народжуваності в країні.

В італійській історіографії та самому суспільстві Муссоліні таки залишається негативним персонажем. На думку істориків, сучасних італійців і приваблює ця "негативність постаті" та драматичний кінець диктатора, якого у квітні 1945 року розстріляли партизани й повісили догори ногами на міланській площі.

Як кдб намагався перешкоджати заходам з ушанування Євгена Коновальця

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України виявлено низку документів про те, як органи кдб срср у різні періоди відстежували заходи української діаспори з ушанування пам'яті голови ОУН Євгена Коновальця і намагалися всіляко перешкоджати їх проведенню.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.