Спецпроект

В Італії переоцінюють постать Муссоліні

Через 66 років після закінчення Другої світової війни в Італії не вщухає інтерес до постаті Беніто Муссоліні - італійського фашиста-диктатора.

Дві провладні газети, дбаючи про збільшення читацької аудиторії, почали друкувати архівні матеріали про "Дуче", повідомляє Радіо Свобода.

Опозиційні видання кажуть, що правоцентристи таким чином відволікають увагу читачів від скандалів довкола прем'єра Сільвіо Берлусконі. Втім, як вважають незалежні оглядачі, йдеться не так про політику, як про осмислення ролі Муссоліні в італійській історії.

На перших шпальтах газет Libero та Il Giornale - портрети Беніто Муссоліні. Одна у безкоштовному додатку протягом березня пропонує читачам "Щоденники Дуче", історична автентичність яких досі не доведена. Інше видання друкує політичний заповіт диктатора та спогади його прислуги.

Як пояснюють редактори обох часописів, вони, звісно, не є фанатиками режиму і не ставлять за мету представити Муссоліні у позитивному світлі. Їхня ціль - дозволити людям "вільно судити про фашистський період в історії Італії".

Після закінчення Другої світової війни в Італії офіційно засудили диктатора і його політику фашизму. В країні немає жодного пам'ятника "Дуче", діє лише будинок-музей у містечку Предаппіо, де народився політик.

Завдяки новим історичним дослідженням громадськість почала відкривати окремі позитивні аспекти режиму. Згадують, серед іншого, вдалу протидію економічній кризі 1920-х років, будівництво фабрик, шкіл та інших громадських закладів. Як стверджують деякі економісти, за Муссоліні були закладені основи італійської системи соціального забезпечення, був високий рівень народжуваності в країні.

В італійській історіографії та самому суспільстві Муссоліні таки залишається негативним персонажем. На думку істориків, сучасних італійців і приваблює ця "негативність постаті" та драматичний кінець диктатора, якого у квітні 1945 року розстріляли партизани й повісили догори ногами на міланській площі.

Країна Газарія. Коли Чорне море було італійським

Найдавнішою європейською картою, дату виготовлення якої ми знаємо достеменно, вважають портолан П'єтро Весконті 1311 року. І на ньому, разом з рідною для картографа Італією, зображена й Україна – точніше північне узбережжя Чорного моря із Кримом.

"Бруд війни. Солдати на полі бою у Другій світовій". Уривок із книжки Мері Луїзи Робертс

Американська історикиня Мері Луїза Робертс пропонує інший погляд на Другу світову, зосереджуючись не на описі стратегій і битв, а на "соматичній історії" фронту — історії людського тіла. На основі мемуарів та свідчень учасників боїв у Нормандії, Апеннінах та Арденнах вона простежила, як тіло солдата водночас ставало і головним інструментом війни, і її найвразливішою жертвою.

Кіндрат Полуведько. Арешт у Харкові як відлуння гучного вбивства у Роттердамі

Після кількох бесід із чекістами Афанасій Іващенко став агентом на псевдо "Вчитель" і погодився ввести свого "товариша по партії" Павла Полуведька в коло керівних діячів закордонного центру УПСР у Празі. Для виведення за кордон їм придумали відповідну "легенду". Оскільки слідство за справою Кіндрата Полуведька завершилося і йому "світило" так само 5 років заслання у віддалених регіонах срср, перед друзями й колегами наочно продемонстрували сцену його відправлення до місця відбування покарання.

Пужники. У пошуках правди

Села Пужники, що на Тернопільщині, ви не знайдете на карті України. І проблема не в тому, що топографи забули про нього, чи воно занадто маленьке, щоб бути нанесеним. Його більше не існує, як і багато сіл, що зникли під час та після Другої світової війни. Однак минулого року село знову "з'явилося", щоправда, на шпальтах польських та українських видань. Що сталося у Пужниках у 1945-му? Який стосунок мають до цього УПА, "істрєбітєльні батальйони" та НКВД? Та, зрештою, коли воно перестало існувати?