Спецпроект

Парламент Грузії визнав геноцид черкесів Російською імперією

Парламент Грузії на пленарній сесії визнав скоєння царською Росією геноциду щодо черкеського народу. За ухвалення резолюції проголосували 95 депутатів, проти - 0, утрималися - 0. Підготовкою питання займався парламентський комітету з питань діаспор і Кавказу.

Протягом останніх років після численних звернень адиго-черкеських діаспор у Грузії проходили конференції з черкеського питання.  Наукові кола прийшли до висновку, що події середини XIX сторіччя на Кавказі підпадають під визначення "геноциду".

"Теперь в горах можно встретить медведя, волка, но не горца..."

У резолюції парламентські комітети рекомендували законодавцям Грузії:

1. Визнати масове знищення черкесів (адигів) у період Російсько-Кавказької війни та їх насильницьке видворення з історичної батьківщини як акт геноциду, відповідно до Гаазької конвенції IV від 18 жовтня 1907 р. "Про закони і звичаї сухопутної війни" та Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року "Про попередження злочину геноциду і покарання за нього";

2. Визнати насильно депортованих з батьківщини черкесів у період Російсько-Кавказької війни і після неї біженцями згідно з Конвенцією ООН від 28 липня 1951 року "Про статус біженця".

Рішення прийнято абсолютною більшістю голосів депутатів, які зареєструвались на засіданні.

Як нагадує портал "ГрузияOnline", завтра, 21 травня, черкеські діаспори світу та громадські організації Північного Кавказу відзначатимуть річницю геноциду Російською Імперією.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.