Президент Польщі закликав поляків наслідувати борця з українцями

"Будьмо як Пілсудський і Дмовський", - закликав поляків президент Польщі Броніслав Коморовський. Дмовський - ідеолог польського націоналізму, який вважав, що євреї хочуть правити світом, а українців називав "народом кресовим".

Про це повідомляє "Ґазета Виборча".

У своїй промові до Дня Незалежності Польщі Коморовський закликав поляків до взаємного порозуміння, пославшись на приклад стосунків між тими, хто доклався до відновлення польської держави у 1918 році.

Коморовський порівняв першого голову Другої Речі Посполитої Юзефа Пілсудського і Романа Дмовського - польського політика й публіциста, який проголошував гасло "Польща для поляків" і прославився своїми антисемітськими й антиукраїнскими виступами.

Якщо Пілсудський шукав порозуміння з українцями, використовуючи федеральну традицію Першої Речі Посполитої, де православні руські та литовські разом із протестантами складали значну частину суспільства, то Дмовський закликав до асиміляції інших народів у мононаціональній Польщі.

1921: Пілсудський вибачається перед солдатами Петлюри (ВІДЕО)

На початку XX-го сторіччя він устиг побувати депутатом Державної Думи, підтримуючи ідеї сильної Російської імперії, щоб пізніше говорити про польський "здоровий національний егоїзм" і "всесвітню єврейську змову".

Промовистий жест ендеків на похоронах Дмовського в січні 1939 року

З закінченням війни тимчасове порозуміння між Дмовським і Пілсудським призвело до того, що Польща отримала військову допомогу від Антанти, яка допомогла захистити відновлену 11 листопада 1918 року польську державу і перемогти Західноукраїнську народну республіку.

У міжвоєнній Речі Посполитій він створив націоналістичну партію "ендеків" і став головним ідеологом польських націоналістів з їхньою "кресовою" політикою. Саме радикалізм Дмовського доклався до того, що в 1920-их українці почали створювати власні націоналістичні рухи замість співпрацювати з польською державою.

Прометеї двох народів. Люди, які примиряли Україну і Польщу

"Пілсудський і Дмовський не любили один одного, але любили Польщу, - проголосив учора Коморовський. - І цього вистачило, щоб вони піднялися (йдеться про 1918 рік, бо потім обидва політики знову розпочали виснажливе протистояння - ІП) над сваркою в ім'я польських інтересів".

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.