У Житомирі перепоховали солдата, якого рідні шукали 50 років

На Смолянському військовому кладовищі Житомира знайшов останній притулок Олексій Петровський – воїн Червоної Армії, загиблий під час Другої світової війни.

Перепоховання було організовано Житомирською обласною організацією "Пошук", що входить до складу ВГО "Союз "Народна Пам’ять".

Ще у 1947 році родина Олексія Петровського отримала повідомлення про те, що він пропав без звістки 1944 року.

Син Олексія Тихоновича, Василь Олексійович Петровський, з 1959 року наполегливо шукав бодай якусь звістку про батька. Знав лише, що на початку війни той лишився на окупованій території, оскільки за віком не підлягав мобілізації (1941-го йому було 38 років).

Проте у січні 1944-го, після визволення Житомира, Олексія Петровського все ж призвали до Червоної Армії. Він служив у в/ч ПП 18979-А та брав участь у Львівсько-Сандомирській операції поблизу с. Суховоля Львівської області.

Отримавши тяжкі поранення, Олексій Петровський потрапив до медсанбату та після надання першої допомоги був відправлений на підводі до госпіталю в м. Почаїв Тернопільської області. Але до місця призначення він не доїхав.

Оскільки надії на одужання не було, його лишили на хуторі Бобрівці Лопушнянської сільської ради Кременецького району Тернопільської області, у хаті Джусь Василя Івановича. Офіцер супроводження разом з документами пораненого поїхав далі до Почаєва. Коли Олексій Тихонович помер, родина Джусь поховала його у себе в садку.

Всю цю історію про батька, від моменту поранення, син загиблого збирав по крупинках понад 50 років. Він звертався до дивізії, в якій служив батько, до медсанбату, куди той потрапив після поранення, та до госпіталю в Почаєві, куди його відправили.

Дізнавшись, що до госпіталю батько не доїхав, Василь Олексійович простежив увесь шлях від місця, де батько отримав поранення, до госпіталю в Почаєві. Звернувся по допомогу до пошуковців з клубу "Стійкість" із м. Почаєва.

У 1989 році, вивчаючи бойовий шлях 1176-го стрілецького полку 350-ї стрілецької дивізії, за згадками ветеранів цього полку та свідків з хутора Бобрівці (зараз с. Крутнів) їм вдалося знайти могилу Олексія Петровського та встановити його ім’я.

Жінка, яка під час війни була ще дівчинкою, показала, де саме її родина поховала загиблого солдата, та навіть пригадала прізвище, яке він називав, і місце народження – село Барашевка на Житомирщині.

Після того, як місце поховання батька було знайдено, Василь Петровський звернувся до Тернопільської облдержадміністрації з проханням надати допомогу в ексгумації останків та перепохованні в рідному місті.

Лише у листопаді 2011 року останки Олексія Тихоновича Петровського були ексгумовані Львівським КП "Доля". У квітні 2012-го вони були передані до Тернопільської обласної інспекції охорони пам’яток історії та культури, яка, у свою чергу, передала останки Житомирській обласній організації "Пошук" для перепоховання на батьківщині.

На урочистій церемонії перепоховання, яка пройшла 4 травня 2012 року на Смолянському військовому кладовищі Житомира з дотриманням усіх військових почестей, були присутні син загиблого, його онук з дружиною та правнук, який дуже схожий на прадіда.

"Остаточне розв’язання". Уривок із книги Тімоті Снайдера "Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним"

Наприкінці серпня у колаборації видавництв "Човен" та "Локальна історія" вийде друком українською книжка-бестселер американського історика Тімоті Снайдера "Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним" – досконала деконструкція природи двох споріднених тоталітарних режимів: нацистської Німеччини та сталінського СРСР, трансформованого в сучасну фашистську росію.

Замостя-1920: як українці та поляки разом рятували Європу від росіян

Події 1920 року, коли українські та польські війська пліч-о-пліч зупинили більшовицьку навалу біля Замостя, стали яскравим прикладом успішної спільної боротьби двох народів за свободу і незалежність. У центрі цих подій постає постать генерала Марка Безручка — українського командира, який довів, що відданість Батьківщині та військовий талант можуть змінювати хід історії. Шоста Січова стрілецька дивізія Армії УНР під командуванням Марка Безручка зірвала плани червоних прорватися в Польщу та понести "світову революцію" до Європи

«Зараз формується "жива пам’ять"», - Роза Тапанова

Інтерв’ю з генеральною директоркою Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Розою Тапановою для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.