Історики України, РФ та Білорусі спільно написали свої версії 1941-го

Українські, білоруські та російські історики написали двотомник спільних досліджень "1941: країна у вогні", де виклали версії історії початку Великої Вітчизняної війни в кожній з країн.

Про це повідомляє "Інтерфакс".

"Дуже важливе значення книги полягає в тому, що [наші українські й білоруські колеги] показали процеси, які відбувалися в Україні і в Білорусії в цей час, - повідомив директор Інституту загальної історії РАН Алєксандр Чубар'ян. - Значення цієї книги не в тому, що вона виявляє якісь сенсаційні документи, а у факті створення подібної спільної роботи спільної, який підводить певний підсумок нашого тристороннього співробітництва".

Чубар'ян про спільний підручник: "Україна в СРСР - це не тільки репресії"

За його словами, у книзі йдеться про те, що відбувалося напередодні війни, а історики зробили багато для того, щоб показати моменти, пов'язані з тим, як готувалися до війни.

У свою чергу заввідділом військової історії Інституту історії України НАН України Олександр Лисенко заявив: "Ми хотіли донести до читачів Білорусії, України та Російської Федерації наші версії історії".

Відповідаючи на запитання українських журналістів, він зазначив: "У нас багато специфіки в Україні було, і ми хотіли, щоб з цим рахувалися".

За словами Лисенка, перед авторами стояло завдання донести до читача моменти, що стосуються трьох рівнів війни: держави, суспільства і людини у війні.

Інтерв'ю Олександра Лисенка ІП про Другу світову війну

При цьому український історик зазначив, що авторам вдалося знайти оптимальне рішення, коли у виданні текстова частина, історичні нариси, фотографії і документи були співвіднесені за обсягом. Він висловив переконання, що книга знайде свого читача.

"Нам важливо було в цьому проекті донести наше бачення, нашу національну версію війни. Нам дозволили написати те, що ми вважали за потрібне. Ми не уникали складних питань: ні колаборації, ні самостійного українського руху, ні проблем евакуації, ні проблем виживання населення, ні Голокост. Ми не обійшли ані сюжету ", - розповів Лисенко журналістам.

Разом із тим керівник Центру історії воєн і геополітики Інституту загальної історії Російської академії наук Михайло Мягков зазначив, що багато документів, що стосуються ВВВ, залишаються засекреченими через бюрократичні нюансів.

За словами Чубар'яна, тираж двотомника в Росії складе 3000 примірників. За словами Лисенка, питання про вихід книги в Україні не стоїть із фінансових причин.

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.