Болгарія – Росії: «Це не було «визволення»

МЗС Болгарії заявило, що "визволення" країни в 1944 році принесло репресії, придушення громадянської самосвідомості та хибний економічний розвиток і просить дипломатів РФ не вживати "сумнівний історичний термін".

Про це повідомляє сайт DW.

Міністерство закордонних справ Болгарії звернулося до російського посольства в Софії з офіційною заявою, в якому попросило не вживати "сумнівний історичний термін (визволення)" в контексті приходу радянських військ в 1944 році.

Текст відповідної заяви опубліковано на сайті МЗС Болгарії у вівторок, 3 вересня.

Приводом для звернення стала виставка Російського культурно-інформаційного центру "75 років визволення Східної Європи від нацизму", що має відкритися в Софії 9 вересня.

"Не заперечуючи внеску СРСР у розгром нацизму в Європі, ми не повинні заплющувати очі на той факт, що багнети Радянської Армії принесли народам Центральної та Східної Європи пів століття репресій, придушення громадянської свідомості, хибний економічний розвиток і відірваність від розвинених європейських країн", - йдеться в заяві.

Крім того, "СРСР оголосив війну Болгарії, коли до влади тільки-но прийшов новий демократичний уряд, що оголосив припинення зв'язків з нацистською Німеччиною", - нагадує МЗС Болгарії.

Тим часом посольство Росії в Болгарії повідомило на своїй Facebook-сторінці, що "збентежене" заявою болгарського МЗС:

"Виставка спрямована виключно на ознайомлення болгарської громадськості з архівними матеріалами з російських фондосховищ", - написали російські дипломати.

 

Нагадуємо. У жовтні 2014 року з подібними словами звертався до української аудиторії і голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович

"Термін "визволення" передбачає волю, свободу, а у 1944 році Україна не стала вільною. Із вигнанням нацистських окупантів Україна не отримала волі, а опинилася під іншим пануванням, результатом якого стали масові репресії та депортації, зокрема сотень тисяч українців, поляків та цілого кримськотатарського народу".

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.