Спецпроект

НА ВІННИЧЧИНІ ЗНАЙШЛИ СХОВОК ЗЕРНА ЧАСІВ ГОЛОДОМОРУ. Фото

У селі Великі Крушлинці, неподалік від Вінниці, під коренем дерева знайшли пляшку з просом, закопану 80 років тому під час Голодомору. Селяни згадали, як їхній дід закопав зерно, а потім не зміг знайти.

Про це повідомляє "20 хвилин".

"Вдарив сокирою по кореневищу, земля зпушилася і побачив, як з неї стирчить днище пляшки, - розповів Роман Сорока, який знайшов скарб. - Вона лежала горловиною донизу. Через прозоре скло побачив зерна проса. Таке чистеньке, ніби щойно його насипали. Тільки в горловині зернята почорніли, а далі чисті".

Мама Романа Марія Сорока розповіла, що це зерно в 1932 році заховав її дідусь, щоб порятувати родину від голоду. У Маріїної тітки Усті тоді померло троє малих дітей - дівчинка і двоє хлопчиків.

"Коли мама розповідала про це, то завжди плакала. І я разом з нею втирала сльози, - згадує Марія. - У моєї мами в той рік теж вимели з хати все під чисту. Влада направляла по хатах бригади, вони ходили і забирали все до останньої зернини. Мама казала, навіть склянку квасолі відібрали, знайшли і висипали собі в торби зерно, яке сховала у глечиках".

За словами Марії, її дідусеві якось вдалося приховати трохи зерна: "Він знав, що будуть ходити і шукати ще не раз. Вирішив зробити надійнішу схованку. Насипав проса у пляшку і закопав її під деревом в кінці городу. Але навесні, коли настав час сіяти, знайти її не зміг".

Марія Сорока зі знайденим скарбом

"Цим зерном можна було б половину городу засіяти, - розповіла Сорока, коли побачила скарб свого дідуся, який через 80 років знову з'явився в їхній сім'ї. – Погляньте, як дід його добре натовк у пляшку, тут справді багато насіння, дуже шкода, що не допомогло воно тоді нашій рідні".

Знайдену пляшку із зерном попросив у Марії Сороки її ровесник, з яким разом навчалися колись давно в одному класі, односелець Микола Гаврилюк.

"Ця пляшка з зерном для мене свята річ, - зазначив Гаврилюк. – Бо Голодомор не обминув нашої родини. Знахідку треба показати людям у всій державі. Можливо, передамо її в музей жертвам голодомору в Київ. Бо це зерно правди проросло з голодного 32-го як очевидний доказ геноциду проти нашого народу".

Фото: 20minut.ua

На думку селянина, знайдений скарб - підтвердження того, що голод був спланований: "Чого люди сховали це зерно? Бо його відібрали б у них силою. Хіба це не геноцид – позбавляти людину шматка хліба?"

За словами Гаврилюка, у роки Великої вітчизняної війни у Великі Крушлинці не повернулися з фронту 170 жителів, а за один голодний рік 1932-го тут померли 770 односельчан.

Зерно проса зберігається найдовше у порівнянні із зерном інших насінницьких культур, стверджують агрономи.

Читайте також:

Історія Голоду. Читачі УП розповідають, як їхні родини вижили в Голодомор

Всі матеріали ІП за темою "Скарби"

Всі матеріали ІП за темою "Вінниччина"

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…

Генерал Олександр Удовиченко. Представник розвідки УНР у Франції

Генерал-полковник Армії УНР Олександр Удовиченко по праву входить до військової еліти Української революції 1917–1921 років. Він командував Третьою залізною стрілецькою дивізією, що вважалася однією з найбоєздатніших частин Армії УНР, обіймав низку інших відповідальних посад в українській армії і зажив слави вмілого й відважного командира.

Забути майдан?

«Ніколи більше», «Ми завжди пам’ятатимемо» – слова, які найчастіше чуємо у громадянських епітафіях, політичних заявах, телевізійних новинах, на комеморативних церемоніях, у меморіальному, музейному чи освітньому просторі

Неофіти українства: Софія Русова

Українці, які зреклися своєї мови та історії, на жаль, не є чимось винятковим для нашого народу. Таких було багато і триста, і сто років тому. Вистачає їх в Україні й сьогодні. З іншого боку ми дуже мало знаємо і говоримо про тих, хто, не будучи українцем за походженням, став ним за переконанням. Таких людей в нашій історії було чимало. Зазвичай ми якось буденно констатуємо неукраїнське походження окремих представників української еліти, згадуємо про це якось між іншим, як про таку собі дивакуватість - от, мовляв, і таке буває