Оновлено веб-проект "Карти міст" - з оцифрованими міськими планами

Центр міської історії Центрально-Східної Європи оновив електронну колекцію оцифрованих мап у рамках проекту "Карти міст".

Веб-проект "Карти міст" створено з метою публікації та опрацювання цифрових копій планів міст із регіону Центрально-Східної Європи. Із залученням можливостей цифрових технологій старі мапи публікуються он-лайн через сервіс Google Maps.

Проект надає доступ до колекції картографічних матеріалів з приватних колекцій, архівів та бібліотек. Важливою складовою проекту є здійснення сканування оригінальних аркушів карт та демонстрація можливостей використання оцифрованих матеріалів у галузі гео-просторових гуманітарних наук.

Опрацювання графічного зображення карт і планів відкриває нові перспективи для дослідження міста через призму багаторівневих нашарувань історії, відображених на мапах різного періоду. Проект зосереджується на дослідженні видозміни міського простору в часі, соціотопографії та "культурній історії" картографування міст.

Пріоритетними для аналізу є дільниці та окремі об’єкти, які трансформувалися або повністю зникли з сучасної карти міста.

На даному етапі розвитку проекту "Карти міст" відбувається опрацювання планів Львова та розширення географії проекту на інші міста України. Іде пошук партнерів із метою публікації нових карт та планів міст регіону Центрально-Східної Європи.

Веб-проект "Карти міст" почав діяти у 2008 році, коли за допомогою сервісу Google Maps опубліковано перший план  Львова з колекції Ігора Котлобулатова та отримано дозвіл на розміщення на сайті оцифрованих копій мап з колекцій Військового архіву (Kriegsarchiv) та Австрійської Національної Бібліотеки у м. Відні.

З того часу завдяки співпраці з архівами, бібліотеками та приватними колекціонерами на сайті розміщено 14 колекцій з 90-ма старими планами, на яких зображено 19 міст, розташованих на території сучасних України та Польщі. 

Один з основних результатів діяльності проекту  - зібрання найбільшої он-лайн колекції планів міста Львова, які хронологічно охоплюють період від 1770 по 1977 рр.

Робочі мови проекту - українська та англійська. Інші мови підтримуються тільки частково.

Проект розрахований на студентів, науковців-урбаністів, дослідників, краєзнавців, туристів та широку Інтернет аудиторію.

Читайте також: "Львів пострадянський: топографія міста, про яке не хочуть знати"

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.