На Черкащині відмовились вшанувати українського полководця

У селі Зеленьків Тальнівського районі Черкаської області відмовились присвоїти одній із вулиць ім’я односельця – генерал-полковника Армії УНР Олександра Загродського.

Про це повідомляє благодійна ініціатива "Героїка".

У 2012 році представники ініціативи звернулася до Зеленьківської сільської ради з пропозицією перейменувати одну з вулиць села, що носить радянську назву, на честь командира 2-ї Волинської дивізії Армії Української Народної Республіки О. Загродського.

20 березня цього року це питання розглядалося на конференції мешканців села.

"Сільська голова пані Валентина Деркач, озброївшись старим ідеологічним штампом "та воно таке дороге, та нащо воно треба" заходилась відмовляти селян від перейменування, - повідомляє "Героїка". - Зеленьківцям почали розповідати старі байки, що перейменування тягне за собою страшні видатки та заміну паспортів в короткі строки".

 Над сільрадою Зеленькова майорить прапор, під яким воював Олександр Загродський

Селяни, щойно почули, що перейменування – то витрати і біганина з документами, одразу ж відхили пропозицію.

"Аби не виглядати в очах сільської громади печерними українофобами, сільська рада запропонувала "компроміс", - зазначають представники "Героїки". - Мовляв, замість перейменування вулиці побудуємо в селі пам’ятник. Однак не самому лише генерал-полковнику, але і його братові – знаному мовознавцеві, щоб не було "надто націоналістично".

Тож, за рішенням конференції села, ухвалено, що в Зеленькові побудують пам’ятник Олександру та Андрієві Загродським. За які кошти – цього сільська рада не уточнює.

Олександр Загродський

Ось фрагмент із заяви "Героїки":

Що стосується зеленьківських пам’ятників, то варто зазначити, що на території села знаходиться монумент "Невідомому солдату", збудований у 1956 році в період хрущовської міфологізації Великої Вітчизняної війни.

Звісно, що рішення про встановлення цього пам’ятника (як десятків тисяч інших однотипних символів більшовицької пропаганди) ухвалювалось не на рівні Зеленьківської сільради. Ніхто не проводив ніяких конференції чи опитувань громадської думки селян.

З усією повагою до "невідомого солдата" і до пам’яті десятків зеленьківців, які були знищені в горнилі розв’язаної нацистами і комуністами війни, - у Зеленькові народились два відомих полководці. Це Олександр Загродський та Сергій Єфремов [офіцер Армії УНР, командуючий обороною Карпатської України- іП]. Їх сільська рада вперто не бажає вшановувати.

Хочеться пояснити сільській голові та депутатському корпусу сільради, що воїни – це воїни, і вони поза політикою. Якщо для одних пам’ятники та шана, а для інших "конференції" та "обговорення" - це лукавство, за яке соромно перед померлими воїнами. Гидко від усвідомлення, що бійців, які походять з одного села, ділять на "правильних" та "неправильних".

"Героїка" обіцяє обов’язково повідомляти про новини щодо зведення пам’ятника братам Загродським у селі Зеленьків.

Благодійна ініціатива "Героїка" - громадський рух, який ставить на меті відродження українських військових поховань, встановлення пам’ятників та пам’ятних знаків на честь борців за незалежність України.

Від часу появи (2010 р.) "Героїка" встановила більше 20 монументів та пам’ятних знаків у Києві, Херсонській, Рівненській, Івано-Франківській, Черкаській, Тернопільській, Хмельницькій та Київській областях.

Дивіться також інші матеріали ІП за темами "УНР", "Черкащина" та "Монументи"

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.