На Черкащині відмовились вшанувати українського полководця

У селі Зеленьків Тальнівського районі Черкаської області відмовились присвоїти одній із вулиць ім’я односельця – генерал-полковника Армії УНР Олександра Загродського.

Про це повідомляє благодійна ініціатива "Героїка".

У 2012 році представники ініціативи звернулася до Зеленьківської сільської ради з пропозицією перейменувати одну з вулиць села, що носить радянську назву, на честь командира 2-ї Волинської дивізії Армії Української Народної Республіки О. Загродського.

20 березня цього року це питання розглядалося на конференції мешканців села.

"Сільська голова пані Валентина Деркач, озброївшись старим ідеологічним штампом "та воно таке дороге, та нащо воно треба" заходилась відмовляти селян від перейменування, - повідомляє "Героїка". - Зеленьківцям почали розповідати старі байки, що перейменування тягне за собою страшні видатки та заміну паспортів в короткі строки".

 Над сільрадою Зеленькова майорить прапор, під яким воював Олександр Загродський

Селяни, щойно почули, що перейменування – то витрати і біганина з документами, одразу ж відхили пропозицію.

"Аби не виглядати в очах сільської громади печерними українофобами, сільська рада запропонувала "компроміс", - зазначають представники "Героїки". - Мовляв, замість перейменування вулиці побудуємо в селі пам’ятник. Однак не самому лише генерал-полковнику, але і його братові – знаному мовознавцеві, щоб не було "надто націоналістично".

Тож, за рішенням конференції села, ухвалено, що в Зеленькові побудують пам’ятник Олександру та Андрієві Загродським. За які кошти – цього сільська рада не уточнює.

Олександр Загродський

Ось фрагмент із заяви "Героїки":

Що стосується зеленьківських пам’ятників, то варто зазначити, що на території села знаходиться монумент "Невідомому солдату", збудований у 1956 році в період хрущовської міфологізації Великої Вітчизняної війни.

Звісно, що рішення про встановлення цього пам’ятника (як десятків тисяч інших однотипних символів більшовицької пропаганди) ухвалювалось не на рівні Зеленьківської сільради. Ніхто не проводив ніяких конференції чи опитувань громадської думки селян.

З усією повагою до "невідомого солдата" і до пам’яті десятків зеленьківців, які були знищені в горнилі розв’язаної нацистами і комуністами війни, - у Зеленькові народились два відомих полководці. Це Олександр Загродський та Сергій Єфремов [офіцер Армії УНР, командуючий обороною Карпатської України- іП]. Їх сільська рада вперто не бажає вшановувати.

Хочеться пояснити сільській голові та депутатському корпусу сільради, що воїни – це воїни, і вони поза політикою. Якщо для одних пам’ятники та шана, а для інших "конференції" та "обговорення" - це лукавство, за яке соромно перед померлими воїнами. Гидко від усвідомлення, що бійців, які походять з одного села, ділять на "правильних" та "неправильних".

"Героїка" обіцяє обов’язково повідомляти про новини щодо зведення пам’ятника братам Загродським у селі Зеленьків.

Благодійна ініціатива "Героїка" - громадський рух, який ставить на меті відродження українських військових поховань, встановлення пам’ятників та пам’ятних знаків на честь борців за незалежність України.

Від часу появи (2010 р.) "Героїка" встановила більше 20 монументів та пам’ятних знаків у Києві, Херсонській, Рівненській, Івано-Франківській, Черкаській, Тернопільській, Хмельницькій та Київській областях.

Дивіться також інші матеріали ІП за темами "УНР", "Черкащина" та "Монументи"

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".

Історик, сержант ЗСУ Володимир Бірчак "Клап": Усі мої предки були борцями визвольних змагань. Тепер вони стоять за спиною свого найменшого бійця

Володимир Бірчак – відомий історик, журналіст, сценарист, заступник редактора видання "Історична правда", керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху. Працював заступником директора Галузевого державного архіву СБУ, доклав чимало зусиль для декомунізації в Україні, особисто брав участь у розробці змін до законодавства, яке тепер гарантує доступ до архівів КДБ. А з перших днів повномасштабного вторгнення Росії у 2022-му мобілізувався до лав ЗСУ та став кулеметником на позивний "Клап".

Чернівці-1989. За лаштунками першої "Червоної Рути"

35 років тому у Чернівцях відбулася подія, що змінила культурний ландшафт нашої країни. Незалежність України почалася із співочої революції на стадіоні "Буковина" та виверження нової непідцензурної музики – музики протесту.