Наймолодший крутянець

Десятки років в українській історичній та публіцистичні літературі побутує теза, що під Крутами загинули сотні неповнолітніх юнаків. Учнів, школярів. При підготовці цієї публікації додатково перевірено роки і дати народження усіх відомих ґімназистів, участь чи загибель яких в тому бою підтверджується різними першоджерелами. З-поміж усіх загиблих під Крутами, чиї дати або роки народження є відомими, немає жодного неповнолітнього

Звісно, неповнолітні під Крутами, мабуть, були. Можна припустити, що ними могли були троє загиблих із 6-го класу 2-ї української ґімназії імені Кирило-мефодіївського братства (Василь Гнаткевич, Андрій Соколовський і Євген Тернавський). Чи гімназист-галичанин Мисан. Але для того, щоб це стверджувати – як факт – необхідно з'ясувати їхні дати або бодай роки народження. 

Так, наприклад, пластунка Харитя Кононенко у своєму спогаді про вище згаданого загиблого під Крутами Андрія Соколовського (якого знала особисто) не зазначила, що він був ще дитиною чи неповнолітнім. Як би це так було, то на одному лише цьому факті вона скоріш за все побудувала би зовсім по-іншому свій емоційний спогад.

Подібно і з Мисаном. Його немає у списках учнів 6-8 класів 2-ї української ґімназії імені Кирило-мефодіївського братства. Як і у списках дирекції цього навчального закладу про загиблих під Крутами ґімназистів. Однак професор Павло Зайцев, який там викладав, чітко стверджує, що Мисан учився саме в цьому навчальному закладі. Ані Павло Зайцев, ані Христя Кононеко –  які знали цього юнака особисто – не згадують, що він був неповнолітнім.

У той військовий час у ґімназіях масово вчились юнаки, які вже давно стали повнолітніми і встигли понюхати порох на фронті. Та і до війни то була нормальна практика – старші віком учні у ґімназії. Як у Наддніпрянщині, так і у Галичині.

Також вдалось встановити, що принаймні двоє неповнолітніх, які записались до Студентського куреня, участь в бою не взяли. Одного не пустив на фронт батько (16-літнього Віктора Цимбала). А про іншого (15-літнього Юрія Ковбасюка) подбала рідна сестра, завбачливо поклопотавшись відповідно у Організаційному комітеті куреня.

Важлива деталь – в тогочасній пресі не зафіксовано жодного публічного заклику до гімназистів вступати добровольцями до студентського куреня чи юнацької військової школи. Лише після Крут, допоки українська влада ще перебувала в Києві, есерівська "Народна Воля" публічно оголосила про створення окремого куреня гімназистів, поруч із студентським. 

Із публічних закликів до учнів середніх шкіл у спогадах згадується лише один. На дверях головного входу до Центральної ради – за свідченням Ю. Ковбасюка – висів плакат із намальованим погруддям гімназиста із рушницею в руці та написом: "Середньошкільник до зброї!". 

Уся агітація серед школярів велась неформально. Один із добровольців до студентського куреня фіксував: "Видана була відозва, власне неофіціяльна до слухачів народнього україн. університету, до II укр. гімназії і взагалі до українського елемента Київських шкіл стати зі зброєю на защиту українських інтересів. По всіх українських організаціях пішла палка агітація, скрізь жваві, завзяті промови… В цей курінь багато записується учнів з II української імені Кирила і Методія гімназії (так, наприклад, з 8-ї і 7 клас майже всі учні)".

Учасник бою під Крутами в складі 1-ї сотні студентського куреня Макар Карпенко згадав у своїх спогадах важливу деталь щодо вікового обмеження добровольців: "Шостої і нижчі [гімназійні] кляси не закликались, навіть, і не допускалися, але охочих не бракувало, і де-які, не дивлячися на всі заборони своїх старших товаришів, все-ж таки вчепилися до вагонів при від'їзді, й їх виявили тільки вже далеко за Київом в дорозі".

Станом на сьогодні мені вдалось встановити, що з-поміж сотень учасників бою під Крутами неповнолітніми були лише дев'ять осіб. Четверо із яких були вояками 1-ї Української юнацької школі ім. Богдана Хмельницького. Четверо – ґімназистами вище згаданої 2-ї української ґімназії. Іще один – київський скаут і майбутній пластун, – який навчався в 1-й Київській реальній школі (тепер там Дипломатична академія на Михайлівській площі). 

Серед цих дев'яти більшість (п'ятеро) була 17-літніми: Ігор Лоський, Леонід Буткевич, Володимир Вітвіцький, Володимир Сорокевич, Рудольф Федорович. Троє мали по 16-років (Лесь Гайдовский-Потапович, Михайло Лавренко та Петро Франчук) і один 15-літній – Сергій Захвалинський.

 
Юнак Сергій Захвалинський

Не виключено, що цей список може й скоротитись. Довший час, наприклад,  вважалось що в складі військової школи неповнолітнім учасником бою можливо був і Сергій Євтимович. Однак, нещодавно з'ясувалось, що він народився раніше (8.10.1899). До речі, за свідченням брата Вартоломія навчався Сергій в 2-й Кирило-мефодіївській ґімназії у Києві.. Але у відомих списках учнів 6-8 класу його, як і вище згадуваного Мисана, немає.

Те, що під Крутами в складі юнацької військової школи був 15-літній Сергій Захвалинський, у примітці до своїх спогадів згадує особисто командир бою Аверкій Гончаренко. Називаючи свого колишнього юнака "Заквалинського", як такого, хто може підтвердити правдивість спогаду. Цей хлопчина був наймолодшим серед відомих на сьогодні учасників бою. 

Походив він із Чернігівщини. Народився 1 липня 1902 року в місті Носівка Ніжинського повіту. У родині священика, власника невеликого земельного наділу. Майбутній крутянець закінчив 5-ть класів чоловічої ґімназії в містечку Козелець. 

Аверкій Гончаренко згадував, що 1-ша українська військова школа "була комплектована юнаками з бувших російських військових шкіл, з освітою не менше, як 6 кляс ґімназії, а переважно з укінченою середньою школою". Тобто Сергій, хоч і з проблемами, але в принципі міг вступити до військової школи із своїми 5-ма класами ґімназії.

Важлива деталь – під час бою під Крутами "було, правда, кілька новаків (юнаків військової школи, які не мали бойової підготовки. – Ред.), але їх А. Гончаренко приділив до обслуги лазарету". Так стверджував в еміґрацїї колишній глава уряду УНР Борис Мартос. Подібно згадував і учасник бою в складі юнацької військової школи Михайло Михайлик про студентів і ґімназистів, але не про юнаків своєї школи:

"Ось показуються невеликі групи студентів. Їх відіслали з окопів, бо вони не вміють стріляти. У одного з них рушниця через плече на рамені. Вся сотня [юнаків військової школи] сміється. Наш сотник наказує їм зняти рушниці і йти охороняти стацію. Юнаки тут же учать їх стріляти..." . Можливо саме ця зведена чота студентської сотні і потрапила в кінці бою у полон та в більшості була розстріляна більшовиками.

Сергій Захвалинський у своїй анкеті Українському громадянському комітету в Чехії (із якої й стало відомо, де він навчався у ґімназії) зазначив, що від 1919 до листопада 1920 р. був хорунжим Армії УНР. Старшинський ступінь отримав за бойові заслуги. Уславився в армії УНР тим, що на чолі кінного роз'їзду з шаблею наголо взяв у полон роту більшовиків. 

Воював в складі Чорноморського полку. Був учасником Першого Зимового Походу. У 1920-1921 рр. – старшиною Кінного полку імені Максима Залізняка в складі Окремої Кінної дивізії Армії УНР. Відтак перебував в таборах інтернованих у Польщі у Вадовицях, Стрілкові і Каліші. 

 
Хорунжий Сергій Захвалинський. Старшина 1-го кінного ім. Максима Залізняка полку
"За державність", ч. 9 (1938)

Восени 1922 р. переїхав на навчання до Чехословацкої республіки, де завершив свою середню освіту на матуральних курсах. У 1931 р. став випускником Чеської політехніки в Празі, здобувши фах лісового інженера. Разом із дружиною Валентиною мешкав в Чехії. Тут у них в 1926 році народилась доня Галина. 

За твердженням Аверкія Гончаренка станом на 1938 рік Сергій служив майором польської армії. Однак ця інформація не підтверджується. За дослідженнями Володимира Маруняка у 1930-х Сергій Захвалинський був виховником юнаків та юначок в інтернаті української гімназії в Празі. 

У 1941-1944 роках працював викладачем у цьому ж навчальному закладі. Тут таки навчалась його дочка Галина Захвалинська-Яворська. У Захвалинського була лише невелика перерва від педагогічної праці, яку описала пластунка Ніна Самокіш: 

"В час, коли Закарпатська Україна боролася за свою незалежність, він один з перших голоситься до Карпатської Січі, бо для нього всі землі України були однаково дорогими, в цьому оця справжня соборність, яка у житті інж. Сергія Захвалинського була не на словах, а на ділі".

 
Вояки "Карпатської Січі" в Братиславі, вересень 1939 р.

Важливо не плутати Сергія із Григорієм (Петром) Захвалинським-"Романом". Теж колишнім старшиною Армії УНР, активістом ОУН у Франції, який у вересні 1941 року очолив обласну команду поліції в Києві. Влітку 1943 р. цього Захвалинського ліквідувало гестапо, коли він їхав до родини у Францію. 

Псевдонім "Орлик", який помилково приписується Сергію, не був, навіть, псевдом Григорія Захвалинського, а взагалі належав третій особі.

Після Другої світової війни у таборах переміщених осіб в Німеччині Сергій стає одним із творців та членом Головної управи Союзу українських ветеранів (СУВ), який очолював генерал Михайло Омелянович-Павленко. 

Союз цей прагнув об'єднати все українське вояцтво в єдиній українській військовій організації, незалежно від політичних переконань її членів. Сергій був фінансовим референтом СУВ.

 
Верифікаційна картка С. Захвалинського у таборах інтернованих, 1947 р.
ЦДАВО, ф. 5235, оп. 1, спр. 1593, арк. 4.

На засіданні Головної Управи СУВ 22 жовтня 1948 року "Сотник інж. Захвалинський зовсім слушно завважив, що тільки на Закарпатті реально проявила себе повністю соборність української нації, бо за неї і за українську державність боролися в рядах Карпатської Січі [всі] найкращі сини всього українського народу".

Із переселенчих таборів Сергій емігрував з родиною до США. 

Як хорунжий Армії УНР був відзначений Хрестом Симона Петлюри ч. 1162 (іще до 1947 р.) і, як майор, "Воєнним Хрестом" ч. 600. Із 1969 р. – заступник голови орденської ради Залізного Хреста "За Зимовий похід і бої". 

Помер 76-літнім, 3-го серпня 1977 року в м. Трентон. Залишив у смутку дружину (померла у 1999 р.) і дочку, онуків Ірину та Богдана Максимюків. Похований на українському православному цвинтарі у Саут-Баунд-Брук, поблизу Нью-Йорка. 

Після похорону родина опублікувала довгу подяку, де серед інших були такі тези: "Щира подяка… отаманові [Івану] Лютому… К. Макаревському – другові дитячих літ Покійного… і нашому посадженому синові д-рові [Мирославу] Чаповському". І далі:

"Щиро дякуємо пані В.[ільмі] Федів. – його учениці ще з Карпатської України, а потім у Модржанах біля Праги, яка Його прощала від учнів, яких Він так любив. Сердечна подяка Друзям із Вашінгтону, що прибули на похорон".

 
Могила Сергія Захвалинського. Світлина зроблена братами Стецків

"Майор Захвалинський – писала Н. Самокіш – це один із тих воїнів-громадян, про яких так мало знається, може тому, що вони не зуміли собі зробити реклями. У їх скромності – їх сила. 

Вони пройшли життя, не зрадивши своєї Ідеї, не вросли в чужий грунт, не мали двох Батьківщин, виховали своїх дітей на вартісних громадян, залишаючи українському суспільству здорове національно-свідоме покоління".









Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza

Авіація працює по «своїм», або Мулінська катастрофа 1945 року

У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін

1943-2022: Від нацистів – до рашистів

Імперія, яка ніколи не була до кінця засуджена й покарана за свої злочини в минулому, сьогодні повертається у своїй потворній, абсурдній реінкарнації держави-терориста. Спроби умиротворити агресора, призвели до катастрофічних наслідків – він знову чинить масові вбивства, депортації, зґвалтування і грабунки в самому центрі Європи в ХХІ столітті, реалізовуючи цілеспрямований, неприкритий, "ідеологічно обґрунтований", підкріплений псевдоісторичними наративами та дегуманізуючими формами пропаганди, акт геноциду української нації. Але, як показує історія, крах тиранії – неминучий

Коломацький переворот. Вибори Івана Мазепи

У всьому звинуватили гетьмана Івана Самойловича, засудили його і відправили разом з родиною у вигнання, а все майно конфіскували. Ініціатори змови проти Івана Самойловича і організатори цього катастрофічного походу отримали державні нагороди. У Національному архіві Швеції знайдені листи про ці історичні події. Ми надаємо повноцінні тексти німецькомовних джерел з перекладами українською