КМДА захищала пам'ятник Леніну з нагоди... Голодомору. ФОТО

У 2007 році КМДА в рамках відзначення 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні подала документи на занесення пам’ятника Леніну до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Про це йдеться у відповіді Київської міськдержадміністрації на запит народного депутата Олександра Бригинця щодо статусу, форми власності і можливості знесення пам’ятника Леніну на вул. Жилянській, 87 у Києві.

Як повідомила КМДА, цей пам’ятник рішенням виконавчого комітету Київради народних депутатів від 27.01.1970 №159 включено до переліку пам’яток історії та культури місцевого значення.

Крім цього, у листі повідомляється, що "на виконання Указу Президента у 2007 році "Про заходи у зв’язку із 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні" КМДА направляла документи на всі об’єкти монументального мистецтва, в тому числі і зазначений пам’ятник Леніну, для вирішення питання занесення їх до Державного реєстру пам’яток України".

 Пам'ятник, про який іде мова, розташовано на території колишнього заводу "Ленінська кузня"

"Я не можу домогтися згоди влади на занесення у цей Реєстр історичних будинків Києва, яким більше 100 років, щоб вберегти їх від знесення, - зазначив Бригинець, - Натомість влада намагається впхнути туди пам’ятник вождю червоної революції".

За словами нардепа, він звернувся до Міністерства культури України з проханням пояснити КМДА, що "розтиражований" пам’ятник Леніну не може вважатися пам’яткою.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.