ХОЧУТЬ ЛІКВІДУВАТИ ІНСТИТУТ АРХЕОГРАФІЇ АКАДЕМІЇ НАУК

У найближчі три дні президія Національної академії наук України планує ліквідувати Інститут української археографії та джерелознавства ім.Грушевського НАН України.

Про це стверджується в листі, розміщеному на ФБ-сторінці інституту.

Автори листа стверджують, що це робиться раптово, кулуарно, без жодних обговорень з колективом та науковою громадськістю.

"Загроза ліквідації Інституту виникла після відходу у вічність 14 червня 2013 року засновника й незмінного директора інституту, члена-кореспондента НАН України Павла Степановича Соханя, а зараз переходить у площину конкретного рішення", ідеться в листі.

На думку авторів листа, знищення інституту буде відчутною втратою не лише для академічної гуманітаристики, а й для всієї української культури та її державності.

Вчена рада і загальні збори колективу інституту заявила про відсутність наукових та будь-яких інших підстав для ліквідації закладу, підкресливши, що комплексна перевірка роботи Інституту, здійснена президією НАН України в 2011 р., не виявила суттєвих недоліків.

За повідомленням ученої ради, ще кілька днів тому питання ліквідації інституту не піднімалося. Навпаки, в робочому порядку обговорювалися плани діяльності закладу.

Трудовий колектив звернвся з листом до президента НАНУ Бориса Патона з проханням об’єктивно розібратися в ситуації і заявив, що залишає за собою право на акції протесту.

Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України було створено у 1991 році. Головним його завданням є виявлення та наукова публікація документальних та інших масивів джерел з історії України та її місця у світі.

За 22 роки Інститутом реалізовано десятки актуальних наукових проектів, найважливішими з-поміж яких є, наприклад, публікація фундаментальних багатотомних видань: "Архів Коша Нової Запорозької Січі 1734-1775", "Універсали українських гетьманів", нова серія "Літопис УПА", "Український археографічний щорічник", повне зібрання творів Михайла Грушевського у 50-ти томах, Дмитра Яворницького у 20-ти томах, Дмитра Багалія у 6-ти томах та ін.

Вчені Інституту опублікували десятки якісних монографічних досліджень з різних ділянок української та всесвітньої історії. Інститут співпрацює з провідними університетами й дослідницькими закладами США, Канади, Польщі, Австрії, Франції та ін.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.