Всеукраїнська акція "Запиши найцікавіший спогад про Майдан"

До першої річниці початку Євромайдану Український інститут національної пам’яті запрошує усіх охочих взяти участь в акції “Запиши найцікавіший спогад про Майдан”.

 

"Майдан – це не лише місце в центрі Києва, де відбувався спротив встановленню диктатури, це символ боротьби громадян за свої права і свободу, розповідає координатор проекту "Майдан: усна історія" Іванна Кобєлєва. У кожного Майдан був свій. Не всі перебували фізично на столичному Майдані Незалежності, але кожен допомагав, як міг, – збирав ліки і теплі речі, транспортував хворих, провадив інформаційну роботу та ін. Ми хочемо, щоб люди розповіли про свій найцікавіший спогад зі свого особистого Майдану".

 

Для участі в акції необхідно зняти коротке відео (до 5 хв.) із учасником подій зими 20132014 рр. або ж записати свою розповідь із найцікавішим, на вашу думку, спогадом про Майдан. Відео потрібно надіслати Українському інституту національної пам’яті, заповнивши анкету: http://goo.gl/jKk8Sk (контакти в анкеті). Кінцевий термін: 1 грудня 2014 року.

 "Майдан: усна історія" проект Українського інституту національної пам’яті з метою зібрати відео та аудіосвідчення активістів Євромайдану про події зими 20132014 років. Для того, щоб зафіксувати суб’єктивний досвід громадян, співробітники УІНП беруть розгорнуті інтерв’ю в активістів із різних середовищ Євромайдану та записують їх на аудіо та відеотехніку.

Ці записи стануть основою для архіву Майдану та слугуватимуть джерельною базою для істориків, режисерів-документалістів, соціологів, психологів та ін. У майбутньому матеріали будуть доступні широкому загалу, а також будуть використані в експозиції Музею Свободи / Музею Майдану.

Станом на середину листопада 2014 року записано 144 аудіо- та понад 80 відеоінтерв’ю з учасниками Євромайдану. Це – люди з різних регіонів України, різні за віком, фахом, проте всі розповідають про свою участь на Майдані та ключові події, які відбувалися тієї зими.

У рамках проекту "Майдан: усна історія" УІНП співпрацює з громадською організацією "Фонд збереження історії Майдану" та активістами, які збирають свідчення про події зими 2013-2014 рр.

                                      Дивіться також:

В Україні створюють архів усної історії Євромайдану

Словацьке національне питання та чехословацький військовий рух в Україні у 1914-1918 роках

Словаки – давні сусіди українців. Поміж Україною та Словацькою Республікою існує спільний кордон – 97 км. Водночас, про словацьку історію та культуру в Україні мало хто знає. У більшості літератури, яка виходила на території Російської імперії, словаки вважались частиною чеського народу, який мешкає в Угорському королівстві Австро-Угорської монархії. У статистичних даних про населення України, зібраних на межі ХІХ – ХХ століть, відображена змішана інформація про чехів та словаків

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».