Росії теж необхідні радикальні кроки з декомунізації — російський історик

Відомий російський історик Нікіта Петров переконаний, що процес декомунізації, запущений в Україні, — обов’язковий для побудови майбутнього держави на основі права і дотримання прав людини.

 

"Під радянським минулим потрібно проводити межу — і межу історичного осмислення, і межу юридичних оцінок, — вважає історик. — Тому важливі декомунізація і перейменування всього, що носить імена діячів радянського репресивного режиму, організаторів репресій, таких як Ленін, Калінін і багато інших, — щоб пам’ять про минуле була цілісною і сповненою поваги".

Прийняття в Україні так званого декомунізаційного пакету законів, зокрема — про відкриття архівів в розмові з "Радіо Свобода" він назвав необхідним процесом, важливим для будь-якого суспільства, яке збирається будувати своє майбутнє на основі права і дотримання прав людини: "В якомусь сенсі без цього ніяк не можна взагалі декларувати будь-які демократичні принципи".

Історик нагадав, що у будь-якій країні, яка відходила від тоталітарних порядків (у країнах Східної Європи, а сьогодні — в Україні), перш за все відкривають всі таємниці минулого режиму: "Це необхідно зробити тільки для того, щоб люди розуміли, від чого вони пішли і до чого хочуть прийти", — переконаний Петров.

На думку Нікіти Петрова, такі ж радикальні кроки як в Україні, потрібні і Росії. "Відкриття архівів — це кардинальний крок, це розрив з минулим, який лякає багатьох у Кремлі.

Що ми будемо розповідати про велич країни, якщо на сторінки преси чи в книги весь час будуть виплескувати сюжети, пов’язані зі злочинами нашої радянської держави проти особистості, проти сусідніх країн? — вважає Петров. — Яка у нас країна — таке і ставлення до минулого і до архівів. Оце небажання відкривати, бажання створювати якісь фейки якраз і говорить про недемократичний характер сучасної Російської держави".

Як відомо, 21 травня 2015 року в Україні набув чинності пакет декомунізаційних законів, серед яких —  Закон України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", відповідно до якого запроваджується вільний доступ до архівів та передача їх з-під відомств силових органів до Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті (ГДА УІНП).

Закон розроблявся за участі громадськості в рамках програми Центру досліджень визвольного руху "Відкриті архіви" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".

Ініціатори переконані, що такий крок не лише допоможе глибше дізнатися про минуле країни, але й буде однією з гарантій неповернення тоталітарних практик у роботі правоохоронних органів та спеціальних служб незалежної України.

 

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.