Декомунізація триває: повноваження перейшли до міських голів та парламенту

Завершився перший етап декомунізації тоталітарних назв. Після 21 листопада 2015-го рішення про нові назви вулиць українських міст та сіл прийматимуть міські та сільські голови за участі громади. Рішення про нові назви населених пунктів упродовж трьох місяців ухвалить парламент.

Перший етап масштабного процесу декомунізації, який тривав півроку з 21 травня до 21 листопада 2015 року дозволяє відкоригувати подальші зусилля та стратегію. Закон передбачає наступні етапи - вони триватимуть ще півроку.

Політична незрілість деяких політиків і чиновників призвела до того, що 6 місяців першого етапу реалізації декомунізаційних законів подекуди пішли не на їх втілення, а на дискутування про потребу виконання закону.

Після місцевих виборів 25 жовтня виконання декомунізаційного закону значно активізувалося, особливо в останні три тижні - у листопаді.

Наприкдад, у Іллічівську на Одещині спершу велася потужна кампанія за нібито можливу відмову від перейменування. Натомість уже 12 листопада відбулися громадські слухання, а 20-го міськрада ухвалила перейменувати місто на Чорноморськ і надіслала відповідне рішення до парламенту. І це не поодинокий випадок.

Загалом перейменуванню підлягають 32 міста, з них лише у 18 була змога провести громалські обговорення - решта на окупованих територіях. Правом обрати нову назву тою чи іншою мірою скористалися 13 міст, щодо 4 з них подання ще минулого тижня отримав парламент.

Загалом до ВРУ минулого тижня надійшли 25 подань, втім це не остаточна цифра - час надіслати подання ще є.

Згідно з законом, ВРУ протягом трьох місяців ухвалить рішення про нові назви міст та сіл, на підставі їх подань або рекомендацій Інститту національної памяті.

Щоб сформувати рекомендації, УІНП створює експертну комісію і закликає місцеві громади, які не встигли до 21 листопада, ще протягом місяця подавати пропозиції нових назв до Інституту. Думка громади буде максимально врахована, запевняють експерти.

Попереду ще півроку, щоби декомунізаційні закони реалізувати повною мірою (детальніше механізм див. в інфографіці).

Під час першого етапу вулиці, названі на честь найбільш одіозних комуністичних діячів, загалом перейменовано. На честь менш відомих, натомість, багато де позалишалися - тут необхідне проведення додаткової роз'яснювальної роботи.

Адже не завжди мешканцям донесли інформацію про те, ким насправді були діячі, на честь яких названо вулиці, де вони живуть. Тепер слово за міськими та сільськими головами.

Наприклад, Київ і Харків перейменували половину вулиць із необхідних, у Києві громадське обговорення решти практично завершено, у Харкові - триває. Інститут національноі пам’яті закликає громадськість активно користуватися правом вибору.

Також декомунізаційне законодавство створило цивілізований механізм демонтажу пам’ятників, пам’ятних дощок тощо, якими пропагував себе комуністичний режим, й убезпечило цей процес від стихійності.

У наступні півроку рішення про демонтаж ухвалюватиме мер або сільський голова на підставі консультацій з експертною радою митців - а саме, що з демонтованого, яке містить символіку комуністичного чи нацистського тоталітарного режимів, становить мистецьку вартість і де його зберігати.

Декомунізація торкнулася й армії: 18 листопада 2015 р. Президент України Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким із почесних найменувань українських військових частин вилучать елементи, успадковані від Радянської армії.

Декомунізація є одним із прикладів, коли зміни готувалися за широкої участі громадськості. Так, з літа 2014 року створено групу "Політика національної пам’яті" в рамках Ініціативи "Реанімаційний пакет реформ", яка об’єднала понад 20 істориків та експертів з громадських організацій, наукових установ та інститутів та представників державних органів влади.

У рамках діяльності РПР, питання національної пам’яті були включені в "Дорожню карту реформ". Після Революці гідності питання національної пам’яті стали розглядатися як цілеспрямована державна політика, яка є публічною, виконується згідно спеціальних законів та базується на громадській участі. Декомунізація, необхідна задля упередження спроб використати тоталітарні практики проти нашого суспільста.

Механізм втілення наступного етапу декомунізації дивіться на сайті УІНП. Також на сайті та сторінці у соцмережі УІНП є роз’яснення щодо декомунізаційних законів та відповідна інфографіка.

І. Б.

Як у Харкові встановлювали (та руйнували) пам’ятник УПА

1992 рік. У харківському Молодіжному парку, поруч із хрестом пам'яті жертв Голодомору установлюють перший на Лівобережжі пам'ятний знак воїнам УПА. У день відкриття біля знаку стоїть почесна варта курсантів кількох училищ. Церемонія починається молебнем за участі священників УАПЦ та УГКЦ. За кілька років пам'ятний знак стане мішенню понад сотні актів вандалізму: його засипатимуть сміттям, руйнуватимуть, намагатимуться "обміняти" на пам'ятник лєніну, а згодом — украдуть.

Дівчата під Крутами: ким були перші доброволиці УНР

29 січня Україна вшановує полеглих у бою під Крутами. У 1918 році чотири сотні юнаків-курсантів першої української військової школи та збірна сотня студентів і гімназистів затримали просування до Києва регулярної більшовицької армії, яка переважала українську у понад 10 разів. Зі спогадів одного із гімназистів, ройового студентської сотні Левка Лукасевича, стало відомо, що на фронті разом із чоловіками були і дівчата.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.