Декомунізація триває: повноваження перейшли до міських голів та парламенту

Завершився перший етап декомунізації тоталітарних назв. Після 21 листопада 2015-го рішення про нові назви вулиць українських міст та сіл прийматимуть міські та сільські голови за участі громади. Рішення про нові назви населених пунктів упродовж трьох місяців ухвалить парламент.

Перший етап масштабного процесу декомунізації, який тривав півроку з 21 травня до 21 листопада 2015 року дозволяє відкоригувати подальші зусилля та стратегію. Закон передбачає наступні етапи - вони триватимуть ще півроку.

Політична незрілість деяких політиків і чиновників призвела до того, що 6 місяців першого етапу реалізації декомунізаційних законів подекуди пішли не на їх втілення, а на дискутування про потребу виконання закону.

Після місцевих виборів 25 жовтня виконання декомунізаційного закону значно активізувалося, особливо в останні три тижні - у листопаді.

Наприкдад, у Іллічівську на Одещині спершу велася потужна кампанія за нібито можливу відмову від перейменування. Натомість уже 12 листопада відбулися громадські слухання, а 20-го міськрада ухвалила перейменувати місто на Чорноморськ і надіслала відповідне рішення до парламенту. І це не поодинокий випадок.

Загалом перейменуванню підлягають 32 міста, з них лише у 18 була змога провести громалські обговорення - решта на окупованих територіях. Правом обрати нову назву тою чи іншою мірою скористалися 13 міст, щодо 4 з них подання ще минулого тижня отримав парламент.

Загалом до ВРУ минулого тижня надійшли 25 подань, втім це не остаточна цифра - час надіслати подання ще є.

Згідно з законом, ВРУ протягом трьох місяців ухвалить рішення про нові назви міст та сіл, на підставі їх подань або рекомендацій Інститту національної памяті.

Щоб сформувати рекомендації, УІНП створює експертну комісію і закликає місцеві громади, які не встигли до 21 листопада, ще протягом місяця подавати пропозиції нових назв до Інституту. Думка громади буде максимально врахована, запевняють експерти.

Попереду ще півроку, щоби декомунізаційні закони реалізувати повною мірою (детальніше механізм див. в інфографіці).

Під час першого етапу вулиці, названі на честь найбільш одіозних комуністичних діячів, загалом перейменовано. На честь менш відомих, натомість, багато де позалишалися - тут необхідне проведення додаткової роз'яснювальної роботи.

Адже не завжди мешканцям донесли інформацію про те, ким насправді були діячі, на честь яких названо вулиці, де вони живуть. Тепер слово за міськими та сільськими головами.

Наприклад, Київ і Харків перейменували половину вулиць із необхідних, у Києві громадське обговорення решти практично завершено, у Харкові - триває. Інститут національноі пам’яті закликає громадськість активно користуватися правом вибору.

Також декомунізаційне законодавство створило цивілізований механізм демонтажу пам’ятників, пам’ятних дощок тощо, якими пропагував себе комуністичний режим, й убезпечило цей процес від стихійності.

У наступні півроку рішення про демонтаж ухвалюватиме мер або сільський голова на підставі консультацій з експертною радою митців - а саме, що з демонтованого, яке містить символіку комуністичного чи нацистського тоталітарного режимів, становить мистецьку вартість і де його зберігати.

Декомунізація торкнулася й армії: 18 листопада 2015 р. Президент України Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким із почесних найменувань українських військових частин вилучать елементи, успадковані від Радянської армії.

Декомунізація є одним із прикладів, коли зміни готувалися за широкої участі громадськості. Так, з літа 2014 року створено групу "Політика національної пам’яті" в рамках Ініціативи "Реанімаційний пакет реформ", яка об’єднала понад 20 істориків та експертів з громадських організацій, наукових установ та інститутів та представників державних органів влади.

У рамках діяльності РПР, питання національної пам’яті були включені в "Дорожню карту реформ". Після Революці гідності питання національної пам’яті стали розглядатися як цілеспрямована державна політика, яка є публічною, виконується згідно спеціальних законів та базується на громадській участі. Декомунізація, необхідна задля упередження спроб використати тоталітарні практики проти нашого суспільста.

Механізм втілення наступного етапу декомунізації дивіться на сайті УІНП. Також на сайті та сторінці у соцмережі УІНП є роз’яснення щодо декомунізаційних законів та відповідна інфографіка.

І. Б.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.