У Дніпропетровську "декомунізували" 57 топонімів - вулиці, острів і метро

24 листопада в.о. міського голови Дніпропетровська Галина Булавка видала розпорядження про перейменування 57 топонімів, назви яких пов'язані із комуністичною партією.

Про це повідомляє УІНП з посиланням на офіційний документ Дніпропетровської міськради.

У переліку перейменувань більше 40 вулиць і провулків, кілька житлових масивів, площ та парків, а також один острів та одна станція метро.

 

Зокрема, острів Комсомольський перейменували на Монастирський, а станція метро "Комунарівська" тепер називатиметься "Покровська".

Вулицю Героїв Сталінграда перейменовано на проспект Богдана Хмельницького, узвіз Тольятті - на Кодацький, вулиця Чекістів - на Переможну, вулицю Чубаря - на Володимира Сосюри, вулицю Дзержинського - на Коханівьку.

 

Сквер імені Леніна перейменовано на сквер Героїв, парк Леніна - на Кодацький, парк Калініна - на парк Пам'яті і примирення.

Вулиця Жовтнева отримала назву Золотоосіння, провулок Кірова - провулок Назарія Яремчука.

 

Вулиця Постишева і вулиця Барбюса перейменовані на честь бійців 25-ої десантної бригади Олександра Серебрякова (загинув під час російсько-української війни у червні 2014 року) та Євгена Сердюкова (загинув під час російсько-української війни у липні 2014 року).

Загалом у Дніпропетровську близько 300 комуністичних топонімів. Наразі перейменовані ті, що не викликали заперечень на громадських слуханнях. Решту впродовж трьох місяців повинен перейменувати новообраний міський голова Борис Філатов.

Нагадємо, що декомунізаційні закони, серед яких є й закон про заборону пропаганди комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) режимів, а також їхньої символіки, вступили в дію 21 травня 2015 року.

Згідно з законом України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки" місцеві ради мали ухвалити рішення про нові назви до 21 листопада 2015 року.

Згідно з законами, до назв, які слід перейменовувати, належать ті, у яких використані імена (псевдоніми) осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (від секретаря райкому і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР, інших союзних або автономних республік, працівників органів держбезпеки (напр. Свердловськ, Жданов, Дніпродзержинськ, Кіровоград, вул. Якіра, пл. Урицького).

Також підлягають зміні найменування, у яких використано назви СРСР, УРСР, інших союзних або автономних республік та похідні від них (напр. вул. 50 років СРСР, площа Радянської Туркменії).

Підлягають зміні назви, які пов’язані з діяльністю Комуністичної партії (включаючи партійні з’їзди), річницею Жовтневого перевороту, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України. (напр. вул. Жовтневої революції, станція "Більшовик", проспект 40-річчя Жовтня, пров. Чекістів, платформа "Ім. XXI З'їзду").

Винятки для перейменування становлять назви, пов’язані із видатними радянськими діячами української науки та культури, а також із рухом опору та вигнанням нацистських окупантів з території України.

Інші матеріали за темами ДЕКОМУНІЗАЦІЯ та ТОПОНІМІКА

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.