У ВІННИЦІ "ДЕКОМУНІЗУЮТЬ" 140 ВУЛИЦЬ І ТУПИКІВ

У Вінниці пройшли громадські слухання щодо нових назв вулиць, які підлягають перейменуванню згідно з "декомунізаційними" законами.

Затверджене мешканцями рішення тепер мають ухвалити депутати міської ради, повідомляє Депо.Вінниця.

Для участі у слуханнях зареєструвалося 366 мешканців міста. Головою слухань обрали заступника міського голови Вінниці Андрія Реву.

Загалом планують змінити до 140 топонімів, з них 82 вулиці. Інше - провулки, проїзди і тупики.

Серед іншого, вулицю Піонерську планують перейменувати на Пластунів.

Замість вулиці Фабриціуса (на часть більшовицького командира Яна Фабриціуса, який придушував Кронштадтське повстання моряків) буде вулиця Джозефа Конрада.

Одна з найбільших дискусій розгорнулась навколо вулиці більшовицького діяча Андрія Іванова та однойменного провулка, які комісія запропонувала перейменувати на вулицю і провулок Семена Олійничука (письменника XIX сторіччя з Вінниці).

Вулицю більшовика Казимира Квятека перейменували на честь Героя України, пожежника Миколи Ващука, одного з тих, хто гасив пожежу на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Він був випускником Вінницького училища профпідготовки працівників протипожежної охорони.

Спершу планували перейменувати Квятека на честь іншого Героя України, льотчика Костянтина Могилка, який у червні 2004 року відвів свій збитий Ан-24 від житлової забудови Слов'янська і загинув. Але мешканці були категорично проти через "немилозвучне прізвище".

"Всі пропозиції щодо імен людей, які віддали життя за Україну, будуть увічнені під час прийняття рішення щодо найменування ще 40 вулиць", - зазначив Андрій Рева. Йдеться про нові вулиці і вулиці на нещодавно приєднаних до Вінниці територіях.

Головуючий переконав присутніх проголосувати за перейменування вулиць Конєва, Жукова та Зої Космодем'янської.

"Імені Георгія Костянтиновича взагалі не повинно бути на топонімічній карті України, - зазначив Рева. - Це людина, яка є автором документу про депортацію українців до Сибіру" [ІП: Останні дослідження доводять, що цей текст є нацистською фальшивкою, а не справжнім радянським документом].

Вулицю більшовика Казимира Квятека перейменували на честь Героя України, пожежника Миколи Ващука, одного з тих, хто гасив пожежу на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Він був випускником Вінницького училища профпідготовки працівників протипожежної охорони.

Спершу планували перейменувати Квятека на честь іншого Героя України, льотчика Костянтина Могилка, який у червні 2004 року відвів свій збитий Ан-24 від житлової забудови Слов'янська і загинув. Але мешканці були категорично проти через "немилозвучне прізвище".

"Всі пропозиції щодо імен людей, які віддали життя за Україну, будуть увічнені під час прийняття рішення щодо найменування ще 40 вулиць", - зазначив Андрій Рева. Йдеться про нові вулиці і вулиці на нещодавно приєднаних до Вінниці територіях.

Що і як "декомунізували" у Харкові. ПЕРЕЛІК

Загалом учасники слухань запропонували близько 20 правок до винесеного на обговорення переліку, з них було ухвалено дві.

Йдеться про перейменування вулиці Стахурського на вулицю Андрія Первозваного, а не вулицю Згоди, як пропонувала група. Ідею підтримали і католики, які раніше пропонували перейменувати Стахурського на честь папи Римського Івана Павла ІІ.

Другою зміною стала пропозиція назвати вулицю Тарногродського на честь захисника Донецького аеропорту Сергія Зулінського, який загинув у бою 20 січня 2015 року.

За словами Реви, перейменування не вимагатиме від громадян жодного переоформлення документів. Зміна адресних табличок відбудеться коштом міського бюджету.

Тепер черга за депутатами міської ради, які мають ухвалити схвалений громадянами перелік.

Нагадємо, що декомунізаційні закони, серед яких є й закон про заборону пропаганди комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) режимів, а також їхньої символіки, вступили в дію 21 травня 2015 року.

Згідно з законом України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки" місцеві ради мали ухвалити рішення про нові назви до 21 листопада 2015 року.

Згідно з законами, до назв, які слід перейменовувати, належать ті, у яких використані імена (псевдоніми) осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (від секретаря райкому і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР, інших союзних або автономних республік, працівників органів держбезпеки (напр. Свердловськ, Жданов, Дніпродзержинськ, Кіровоград, вул. Якіра, пл. Урицького).

Також підлягають зміні найменування, у яких використано назви СРСР, УРСР, інших союзних або автономних республік та похідні від них (напр. вул. 50 років СРСР, площа Радянської Туркменії).

Підлягають зміні назви, які пов’язані з діяльністю Комуністичної партії (включаючи партійні з’їзди), річницею Жовтневого перевороту, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України. (напр. вул. Жовтневої революції, станція "Більшовик", проспект 40-річчя Жовтня, пров. Чекістів, платформа "Ім. XXI З'їзду").

Винятки для перейменування становлять назви, пов’язані із видатними радянськими діячами української науки та культури, а також із рухом опору та вигнанням нацистських окупантів з території України.

Інші матеріали за темами ДЕКОМУНІЗАЦІЯ та ТОПОНІМІКА

Томаш Ґарріґ Масарик: Президент-визволитель

В аудиторії празького університету шуміли студенти. Молоді люди відмовлялися спілкуватися зі своїм викладачем – професором філософії Томашем Масариком. Викладач писав крейдою на дошці свої звернення, однак у відповідь чув лише свист студентів, які таким чином бойкотували його лекцію. На дітей Масарика нападали дорогою до школи, а дружина Шарлотта стала ціллю насмішок та презирства. Сам Масарик отримав ярлик «зрадника» та «єврейського агента». На дворі був 1900 рік і в Празі вирувала антисемітська «Гілснеріада». Протягом наступних двадцяти років Томаш Масарик зі «зрадника» перетворився на «батька нації» та «президента визволителя».

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка