Щоденники та листи очевидців Другої світової війни з Архіву СБУ опублікували онлайн. СКАНИ

Друга Світова в нотатках очевидців — Архів СБУ спільно з Центром досліджень визвольного руху публікують у відкритому доступі щоденники, спогади та листи про реалії служби в Червоній армії, німецьких концтаборів та життя окупованої України.

Колекція з 87 документів містить щоденник лейтенанта Червоної армії Миколи Хоменка, за нібито антирадянські вислови в якому його засудили до 10 років таборів, щоденник-спогад генерал-майора Червоної армії Тонконогова Якова про його перебування у концентраційному таборі Дахау, листи о. Осипа Кладочного про життя окупованих Вінниці, Житомира та Києва, а також щоденники німецьких офіцерів та солдатів та ін.

Цікавими виписки із щоденника 39-річного лейтенанта Миколи Хоменка, який з 1938 по 1946 роки перебував на службі в Червоній армії.

"Зі щоденників Хоменка видно справжні настрої червоноармійців-фронтовиків у той час. Впродовж 1939-1947 років він вів щоденник, за висловлені у якому думки "антирадянського характеру" і був відданий під слідство у 1950 р.

На слідстві Хоменко запевняв, що записи мали суто особистий характер — відображали його переживання, настрої, зокрема і під час служби в Червоній армії. Його засудили до 10 років таборів", — розповів керівник архіву Центру досліджень визвольного Андрій Усач.

Перша сторінка виписок із щоденника Хоменка Миколи за 1940-1947 роки (документ МГБ УРСР).

Один із записів у щоденнику, визнаний "антирадянським", був зроблений 15 травня 1945 р., за кілька днів після капітуляції ІІІ Райху: "Весна этого года открывает новую эпоху, эпоху мира. Но что даст этот мир? Даст ли он покой, долгожданную много обещанную "зажиточную" жизнь. Ведь пролито много крови, погибли миллионы человеческих жизней, народ перенес неописуемое страдания.

Получим ли мы возможность жить, наконец, для себя или снова борьба за кусок хлеба и снова то же сначала? Вот какие вопросы сейчас волнуют миллионы людей. Но почему я не вижу радости на лицах солдат и офицеров. Они серы и безрадостны.

В самом деле, что ждет каждого из нас по возвращени на родину? Каждого ожидает борьба за кусок хлеба и драные штаны, бесконечное соревнование и ударничество до удара, нервная беспокойная жизнь для государства, а не для себя и семьи".

У записі від 31 грудня 1946 р. Хоменко визнавав, що його передчуття цілком справдились: "Возвращаясь домой с фронта после этой громкой победы, мы ждали изменения к лучшему, смягчения диктатуры и гнета, но все остается без изменений".

Окрім самого щоденника на Е-архіві опубліковано також протоколи допитів Миколи Хоменка, поставнови про арешт, заключення прокурорів, докладні записки радянських спецслужб, обвинувальний вирок і т.п.

Значну частину колекції документів займають листи отця Осипа Кладочного, який був секретарем митрополита УГКЦ Андрея Шептицького і на його прохання відправився до Києва через Вінницю та Житомир, щоб з’ясувати, як живуть українців на окупованих землях.

Ось деякі уривки з листів о. Кладочного: "…в Києві немає чого їсти і люди пухнуть з голоду. Мені розповідав один лікар – Пухаревський, що в Києві щодня помирає близько 200 людей від голоду",

"Населення міста Києва рятуючись від голоду йде на сотні кілометрів від Києва із саночками, обмінюють все що можуть і везуть муку та ін. в Київ, але не завжди вдається їм це все довезти, дуже часто в них відбирають".

 Перша сторінка лист Кладочного Йосифа до Митрополита Андрея Шептицького про боротьбу німецької влади з ОУН(б) і ОУН(м) за 26.03.1942 р. (документ КГБ УРСР)

Крім цього отець подає відомості про політичні репресії власне супроти українців, а також інформацію про підпільну роботу НКВД: "Політичне положення фатальне. Репресії такі, що люди згадують з тугою большевиків…

В часописах і через радіо товчуть, що злочином є, коли хто з українців хоче своєї держави…НКВД вже не робить саботажів з домами, але зате мордують людей по домах (замордовано ножами Ревуцького і його жінку) і енкаведисти втискаються до Гестапо і там діють проти українців".

Також опубліковано щоденники німецьких офіцерів та солдатів, що були захоплені під час боїв на Південно-Західному фронті. Як розповів директор Архіву СБУ Андрій Когут, один із них розповідає про перші дні окупації Києва:

"Німецький офіцер, описує власні спостереження та емоції від захоплення міста, враження від спілкування з киянами. Він зазначає, що місцеві мешканці повідомляли їх про замінування відступаючою Червоною армією багатьох будівель та місць.

Зазначає про страх спілкування киян з німцями та пояснює це наслідками більшовицького терору. Інший витяг зі щоденника єфрейтора радіозв’язку під Вовчанськом (Харківська обл.) свідчить про те як німецькі солдати оцінювали умови війни на Східному фронті"

Перша сторінка спогадів Тонконогова Якова із описом концентраційного табору "Дахау" за червень 1944 — травень 1945 рр. 

Колекцію документів можна переглянути на сайті Електронного архіву визвольного руху avr.org.ua за посиланням.

Як відомо, 8 травня в Україні відзначають День пам’яті та примирення, а 9 травня — День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Детальна програма заходів до Дня пам'яті та примирення і 71-ї річниці перемоги над нацизмом. Інформаційні матеріали за посиланням. Візуальні та відеоматеріали тут.

Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є спільним проектом Центру досліджень визвольного руху, Львівського національного університету імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23398 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

 

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.