У Львові діє виставка про жінок у Другій світовій війні. ФОТО

12 жіночих доль українського виміру Другої світової війни – від матері-героїні до полковника морської піхоти – можна побачити на виставці в «Тюрмі на Лонцького» у Львові.

Національний музей-меморіал "Тюрма на Лонцького" експонує банерну виставку "Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової". Її було створено до Дня перемоги на нацизмом на замовлення Українського інституту національної пам’яті.

Лейтмотивом цьогорічного відзначення завершення Другої світової війни в Європі стало вшанування подвигів, праці та страждань, які довелося пережити українським жінкам у ході світової війни. Виставка показує, що за "чоловічим обличчям" війни часто не видно жіноцтва. Хоча війна однаково зачіпає як перших, так і других.

 Фото: Національний музей-меморіал "Тюрма на Лонцького"

Виставка "Війна не робить винятків", відкрита у Львові до Дня захисника України, представляє 12 історій українських жінок у Другій світовій війні. Персональні історії демонструють, наскільки різними можуть бути ролі жіноцтва в військових конфліктах.

Тут і радянські фронтовички, які були в самій гущавині боїв, і учасниці націоналістичного підпілля та витончених агентурних ігор між розвідками, в’язні гітлерівських концтаборів, активістки тодішнього волонтерського руху і, звісно ж, матері, які проводжали синів на війну.

 Фото: Національний музей-меморіал "Тюрма на Лонцького"

Закрути долі кожної з них вражають. Наприклад, Євдокія Завалій  була єдиною жінкою – командиром морської піхоти, яка, до того ж, дослужилася до рангу полковника Червоної армії. Людмила Фоя – уродженка Житомирщини, яка в Києві приєдналася до ОУН.

Згодом за її безпосередньої участі контррозвідка ОУН змогла зірвати спецоперацію НКВД-МГБ із проникнення агентів у лави повстанців. Селянка з Черкащини Євдокія Лисенко віддала для війни найдорожче – десятьох своїх синів, і всі десять повернулися живими. 

Фото: Національний музей-меморіал "Тюрма на Лонцького" 

Виставка "Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової" діє постійно в стінах Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" (Львів, вул. Бандери, 1). 

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".