Потрібна реалізація політики пам’яті, а не просто зміна посад, - експерти

Директор Архіву СБУ Андрій Когут наголосив, що розбудова відкритого суспільства неможлива без переосмислення та переоцінки тоталітарного минулого.

"Коли ми говоримо про політику пам'яті — це не про минуле, а про майбутнє. Перехід суспільства з закритого типу, як це було в Радянському Союзі, до відкритого не є автоматичним. Самої зміни режиму недостатньо, щоб зміни відбулися і сталися незворотніми. Недостатньо, щоб відбувалася лише зміна влади і посад, потрібна реалізація певної політики", — зазначив Андрій Когут.

Іван Патриляк, Олена Халімон, Ігор Кулик, Андрій Когут

Член Ради при Естонському інституті національної пам'яті Тоомас Гійо розповів, що архіви в Естонії відкрили для всіх з кінця 1980-х, бо людям потрібно було звертатися до архівів, щоб одержати документальні підтвердження володіння власністю, яку вони мали право отримати назад.

"У липні 1992 р. було ухвалено клятву для держслубовців про те, що особа не співпрацювала з КГБ, не служила в Радянській армії тощо. У лютому 1995 р. розроблено процедуру реєстрації для осіб, які служили чи співробітничали з держбезпекою чи військомиим формуваннями, які окупували Естонську Республіку. Хто не зареєструвався, їхні імена публікували в газетах. Естонія також засудила кількох осіб, які брали участь в організації депортацій естонців або в придушенні руху Опору "лісових братів", — розповів Томас Гійо.

Головний спеціаліст Інституту національної пам'яті і викладач "Академії Warfare" Францишек Домбровський оцінює люстрацію в Польщі як незадовільну: "Лише жменька найсерйозніших злочинців понесли покарання. Довгий час комуністичного диктатора Войцеха Ярузельського не могли притягнути до суду".

Андрій Когут, Павел Жачек, Томас Гійо

Ігор Кулик, начальник відділу в Українскому інституті національної пам'яті, нагадав, що відповідно до закону "Про очищення влади" підставою для люстрації є спрівпраця з радянськими спецслужбами: штатні працівники; негласні агенти КГБ УРСР. СРСР, інших республік, ГРУ Міноборони СРСР; особи, які закінчили вищі навчальні заклади КГБ, окрім технічних спеціальностей.

"Проблема з законом у тому, що інформація роздріблена по багатьох архівах і несистематизована. Термін перевірки обмежений всього одним місяцем, а кількість осіб для перевірки — близько мільйона посадовців", — зазначив посадовець.

Ігор Кулик також нагадав, що Україна має 150 кілометрів документів КГБ та інших спецслужб — це близько 3,8 млн справ. Усі вони повинні бути передані з відомчих архівів до нового архіву при УІНП.

Павел Жачек, Томас Гійо, Францишек Домбровський

Консультантка Українського інституту національної пам’яті Олена Халімон нагадала, що місія Українського інституту національної пам'яті — формування суспільного імунітету проти порушень прав людини: "Тільки там, де пам"ятають загиблих, захищають живих".

Захід організований чеським інститутом CEVRO спільно з Центром досліджень визвольного руху та Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка за підтримки National Endowment for Democracy.

Нагадаємо, що у 2014 році відновлено вільний доступ до розсекречених у 2008—2010 роках документів колишньої радянської спецслужби — ЧК-НКВД-КГБ, які зберігаються в Архіві СБУ.

Сталий доступ до цих матеріалів повинен бути гарантований кожному на виконання Законів України та Рекомендації № R (2000) 13 Комітету міністрів Ради Європи країнам-членам стосовно європейської політики доступу до архівів, яка як невід’ємну ознаку демократії передбачає обов’язкову можливість дізнатися об’єктивно про елементи своєї історії.

21 травня 2015 р. набув чинності Закон України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", відповідно до якого запроваджується вільний доступ до архівів та передача їх з-під відомств силових органів до Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті (ГДА УІНП).

Ініціатори переконані, що такий крок не лише допоможе глибше дізнатися про минуле країни, але й буде однією з гарантій неповернення тоталітарних практик у роботі правоохоронних органів та спеціальних служб незалежної України.

Після падіння комуністичного режиму Польща, Чехія, Болгарія, країни Балтії та ін.країни Центрально-Східної Європи зробили доступними секретні документи каральних органів та таємної поліції та передали їх цивільним відомствам - аналогам Інституту національної пам’яті.