Бібліотеку української літератури у Москві поступового знищують

Після репресій проти бібліотеки і розшуку слідчими відвідувачів закладу, до читальні перестали заходити.

Про це повідомляє УНІАН із посиланням на співробітників бібліотеки.

"Наразі в бібліотеці залишилася періодика, автореферати та дисертації. Більшість книжок відправлено в Бібліотеку іноземної літератури", - сказав співрозмовник агентства.

За його словами, триває скорочення персоналу, і на сьогодні залишився лише один співробітник на посаді "бібліотекар". "Хтось пішов, когось "пішли", когось скоротили. Колектив розігнали", - додав він.

Після репресій проти бібліотеки, засудження колишнього директора Наталії Шаріної, розшуку слідчими читачів за цікавість до "екстремістської" та "націоналістичної" літератури до читальні перестали заходити відвідувачі, сказав співробітник бібліотеки. Він зауважив, що залишилось дочекатись, коли демонтують вивіску, де вказано "Бібліотека української літератури".

Як повідомляв УНІАН, 28 жовтня 2015 року в Бібліотеці української літератури в Москві провели обшук, поліція підкинула націоналістичну літературу. Також обшук провели вдома в Шаріної. Слідчі шукали літературу, яка містить факти, що "викривлюють історію".

5 червня Мєщанський районний суд Москви засудив Шаріну до 4 років ув'язнення умовно. Її обвинуватили у розповсюдженні екстремістської літератури, що "закликає до ненависті і ворожнечі", а також у розтраті бюджетних коштів. Захист Шаріної оскаржив вирок.

У міжнародній правозахисній організації Amnesty International заявили, що Шаріна стала жертвою судового свавілля, а ухвалений вирок демонструє повне презирство російської судової системи до принципу верховенства права.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.