Відомі діячі закликають до появи вулиці Яцека Куроня у Львові. ЗВЕРНЕННЯ

Група українських інтелектуалів закликала міську адміністрацію та мера Львова надати одній із центральних вулиць міста ім’я відомого польського політика та громадського діяча Яцека Куроня.

Вони запропонували також міським радам інших міст України і Польщі зробити подібний крок — назвати одну з вулиць прізвищем особи, яка доклалася до польсько-українського примирення, інформує Простір.pl.

У відкритому листі вони наголошують на важливості польсько-українського примирення, а також критикують польську владу.

У тексті йдеться про те, що Яцек Куронь — одна з найбільш відомих постатей, які народилися у Львові. Підкреслено, що він доклав зусиль до польсько-українського поєднання та відіграв ключову роль під час врегулювання конфлікту довкола військових поховань на Цвинтарі львівських орлят.

Автори листа стверджують, що польсько-українські відносини дуже погіршилися. На їхню думку, голова відповідальність за таку ситуацією — на теперішньому польському уряді. Польсько-українські відносини не можуть залежати від поганої політики поганих політиків, — впевнені львівські інтелектуали.

Далі наводимо повний текст звернення, опублікований 15 листопада на порталі "Збруч".

"У стосунках між Польщею й Україною йдеться не лише про взаємини між двома народами, а й про майбутнє всієї Центрально-Східної Європи. Це особливо важливо в умовах, коли на східних кордонах Європи з’явився новий і сильний агресор — путінська Росія, котра бачить у польсько-українському примиренні загрозу для своїх новоімперських планів. Заради досягнення своїх цілей Кремль інструменталізує історичну пам’ять  — пробує встановити свою версію минулого як монопольний копірайт.

На жаль, така політика стає дедалі заразливішою. Свідченням є різке погіршення стосунків між польською й українськими державами. Ми усвідомлюємо, що Україна не допрацьовує своїх домашніх уроків з історичного минулого. Однак ми вважаємо, що головна відповідальність падає таки на теперішній польський уряд. Свідченням того є факт, що сучасна польська влада свідомо йде на погіршення стосунків з Німеччиною, на релятивізацію польської відповідальності за Голокост і т.д. Але у випадку з Україною ситуація особливо тяжка і вразлива, зокрема і через те, що Україна є жертвою російської агресії, а тому потребує підтримки сусідів, а не конфронтації з ними.

Ми усвідомлюємо, що теперішній польський уряд не виражає інтересів усіх поляків. Ми переконані: була і залишається значна частина польського суспільства, яка і далі прихильна до нормалізації польсько-українських відносин. Як і ми, вона не хоче залишатися заручником небезпечної державної політики. В умовах, коли держава не може впоратися зі своїми функціями або зловживає ними, завданням і викликом для суспільства є вироблення засобів протидії.

Львів і його громада посідає особливо важливе місце у стосунках між Польщею й Україною. Ми маємо багато прикладів та імен, які протидіяли кривавому протистоянню і старалися перетворити Львів у приклад польсько-українського примирення. Одним з найвідоміших був Яцек Куронь, уродженець — почесний громадянин — Львова і творець "Солідарності". Зокрема, на початку 2000-х він відіграв ключову роль у розв’язанні конфлікту навколо військових поховань на Личаківському цвинтарі.

Ми звертаємося до Львівської міської ради з пропозицією назвати одну з центральних вулиць його іменем. Водночас пропонуємо міським радам інших міст України і Польщі зробити подібний крок – назвати одну з вулиць прізвищем особи, яка доклалася до польсько-українського примирення.

Не можна допустити, щоб польсько-українські стосунки залежали від поганої політики поганих політиків. Політики приходять і відходять — а нам тут разом жити і творити спільне майбутнє".

Звернення підписали: Мирослав Маринович, Ярослав Грицак, Орест Друль, Тарас Возняк, Ірина Подоляк, Юрій Андрухович, Ярослав Рущишин, Оксана Кісь, Маріанна Кіяновська, Євген Глібовицький, Юрій Головач, Олена Джеджора, Юрій Прохасько, Ірина Старовойт, Богдан Панкевич, Юрій Кох, Богдан Пужак, Володимир Кауфман, Ярослав Сватко, Марк Зархін, Олесь Пограничний, Зеновій Мазурик, Ігор Мельник, Маркіян Іващишин, Олег Онисько.

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.