АНОНС: Блаженніший Святослав презентує виставку "УГКЦ – час випробувань" у музеї Другої світової

19 квітня в Національному музеї історії України у Другій світовій війні відбудеться презентація виставки "УГКЦ – час випробувань".

Виставка музейними засобами відтворює ключові події на тернистому шляху до відродження церкви, віддає данину пам’яті священикам і вірянам-греко-католикам.

Акцент зроблено на життєписах греко-католицьких єпископату та священиків, які здійснювали душпастирську діяльність під час радянської та нацистської окупацій Галичини.

 

Незважаючи на широку кампанію з переслідування, залякування, дискредитації греко-католицького духовенства, звинувачення у зв’язках із націоналістичним підпіллям, духовні отці забезпечили існування Церкви в надскладних історичних обставинах, зберегли можливість для своїх вірних здійснювати релігійні практики, рятували євреїв під час нацистської окупації,надавали допомогу повстанцям.

Науковці під час численних відряджень по крихтах збирали оригінальні матеріали. Вони є свідченням глибокої християнської віри та незламної відданості своїй Церкві й народу. Дотепер їх приховували в родинних й особистих колекціях. Ці експонати широкому загалу представлені вперше.

Унікальні артефакти митрополита Андрея Шептицького та о. Климентія Шептицького, патріарха Йосифа Сліпого, владики Володимира Стернюка та інших для експонування надав директоро Музею Митрополита Андрея Шептицького Львівської архієпархії УГКЦ о. Севастіяном. 

На виставці також представлені документи з фондів Галузевого державного архіву Служби безпеки України та Центрального державного архіву громадських об’єднань України.

У відкритті візьмуть участь: Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, науковці, архівісти та студентська молодь.

19 квітня, 11.00

Місце: головна експозиція Національного музею історії України у Другійсвітовій війні (Київ, вул. Лаврська, 27).

Організатори: Міністерство культури України, Національний музей історії України у Другій світовій війні, Музей Митрополита Андрея Шептицького, Галузевий державний архів Служби безпеки України та Центральний державний архів громадських об’єднань України.

Вхід вільний.

Акредитація ЗМІ: 097-168-86-57, Жанна Очеретяна, e-mail: warmuseum.kiev@gmail.com.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?