АНОНС: Лекція Миколи Посівнича "Чин Біласа й Данилишина" у Львові

3 травня у Львові провідний дослідник українського визвольного руху Микола Посівнич розповість про шлях боротьби двох славнозвісних підпільників ОУН Василя Біласа та Дмитра Данилишина.

У міжвоєнну добу двоє безстрашних революціонерів стали символами нескореності та жертовності українців, прикладом для наслідування і джерелом натхнення для цілого покоління борців за національну свободу. 

 

Бойовики ОУН Дмитро Данилишин і його племінник Василь Білас за завданням Організації здійснили акт експропріації на польську пошту в м. Городку, нині Львівської області 30 листопада 1932 року. Раніше, 29 серпня 1931 року, за наказом Романа Шухевича вони вбили польського політика Тадеуша Голувка.

Після невдалого нападу на пошту Білас і Данилишин втікали від переслідування поліції, поки в с. Верин їх не оточили селяни, що прийняли націоналістів за кримінальних злодіїв. Один із бойовиків заявив натовпу: "Ми є члени української організації. Ми боремось за Україну. Як ви будете так воювати, то України ніколи не будете мати!". Однак на той час уже надійшла поліція, й тікати було нікуди.

Судовий процес над оунівцями тривав 17-22 грудня 1932 року. Обох засудили на смертну кару, іншого учаснику нападу – Мар'янові Жураківському – дали 15 років тюрми. "Мені дуже жаль, що я можу лише раз вмерти за Україну", – сказав Данилишин в останньому слові. 23 грудня Біласа й Данилишина стратили через повішення.

3 травня, четвер, 17.00

Місце: Львів, вул. Князя Романа, 24.

Організатор: "Національний курпус. Львівщина".

Вхід вільний.

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".