Частини армії РФ отримали почесні найменування українських міст

6-й танковий полк російської армії отримав почесне найменування "гвардійський Львівський", 68-й танковий полк – "гвардійський Житомирсько-Берлінський", а 163-ій танковий полк – "гвардійський Ніжинський".

Президент Росії Володимир Путін підписав укази про присвоєння почесних найменувань цілій низці частин російської армії 30 червня – і вони вже набули чинності, повідомляє "Українська правда" з посиланням на РБК.

В указах сказано, що почесні найменування присвоєно різним частинам "із метою збереження славних військових історичних традицій, виховання військовослужбовців у дусі відданості Вітчизні та вірності військовому обов'язку".

Назви українських міст включено в почесні найменування полків у пам'ять про участь частин у звільненні цих міст в роки т. зв. "Великої вітчизняної війни".

Зокрема, почесне найменування "Житомирський" було присвоєно 93-й окремій танковій бригаді, на базі якої пізніше було створено 68-й полк, "в ознаменування здобутої перемоги і відзнаки у боях за визволення міста Житомир".

Такий наказ підписав ще верховний головнокомандувач Йосип Сталін 1 січня 1944 року. Після розпаду СРСР 68-й полк було розформовано, але в 2017 році відтворено.

Також низці частин російської армії було присвоєно почесні найменування, що включають у себе назви міст Білорусі – Вітебська (90-а гвардійська танкова Вітебсько-Новгородська дивізія), Кобрина (856-й гвардійський самохідний артилерійський Кобринський полк), Слонима (102-й механізований Слонімсько-Померанський полк).

381-й гвардійський артилерійський "Варшавський полк" названо на честь столиці Польщі.

Крім того, 400-й самохідний артилерійський полк отримав почесне найменування "Трансільванський", 144-й мотострілецька дивізія стала гвардійською Єльнінською, 150-га мотострілецька дивізія – Ідріцько-Берлінською, а 933-й зенітний ракетний полк – Верхньодніпровським.

Нагадаємо, Міноборони РФ опублікувало розсекречені документи про початок німецько-радянської війни.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.