Спецпроект

Люблінський ІНП: Напад на Сагринь мав на меті не допустити "поширення антипольської акції УПА"

Напад польських партизанів 10 березня 1944 року на українське с. Сагринь був "відплатною акцією", спрямованою на розгром українських збройних формувань і на порятунок поляків.

Так вважає Люблінська філія Інституту національної пам’яті Польської Республіки (ІНП) в інформаційному повідомленні, опублікованому на сайті установи.

Люблінський ІНП стверджує, що напад на Сагринь був зумовлений загрозою поширення антипольських акцій УПА з Волині й Галичини на Люблінщину та напливом десятків тисяч польських біженців з волинських і галицьких земель. Безпосередньою метою загонів Армії Крайової та Батальйонів хлопських були збройні формування з українців, які розташовувалися в селі.

Бійці Армії Крайової під час знищення українського села Сагринь 10 березня 1944 року 

"Згідно з дослідженнями М. Зайончковського, в Сагрині 10 березня 1944 р. перебувало на з українського боку 60-80 озброєних осіб: члени української самооборони (УНС), залога посту української допоміжної поліції на німецькій службі, підвідділ Холмського легіону самооборони та українські солдати СС (моливо, це були дезертири)", — ідеться в повідомленні.

Більшість жертв нападу склали цивільні українці тому, що члени АК і БХ підпалювали будівлі та закидували їх гранатами, а тих, хто намагався рятуватися, розстрілювали.

Сагринські будинки палають

Такі методи ведення бойових дій ІНП називає "вимушеним шляхом стримування загрози перенесення сценарію антипольської акції УПА на Люблінщину". За твердженням польських урядовців, "злочинні дії УПА поставили поляків перед потребою пошуку способі угамування убивств польського населення".

Зате, вважають вони, "Польська підпільна держава ніколи протягом своєї діяльності не ухвалювала рішення про розв’язання міжнаціональних суперечок за допомогою геноцидних дій".

ДОВІДКА:

У березні 1944 року загони Армії Крайової (АК) та Селянських батальйонів (Батальйони хлопскє – БХ) провели "відплатно-превентивну", як вони її називали, акцію проти українських сіл на Холмщині (нині Грубешівський повіт Люблінського воєводства Польщі) – так звану "грубешівську революцію". 

У селах Пригоріле, М’яке, Сагринь, Шиховичі, Теребінь, Стриженець, Турковичі та інших польські партизани вбили близько 1.500 українців, а самі села знищили.

У Сагрині в ніч із 9 на 10 березня загинуло, за різними даними, від шестисот до тисячі українців, 70% із них жінки й діти. 

Читайте також:

Контекст Сагрині. Польський злочин на тлі нацистських

 Факти, які не вписуються у польську версію Волинської трагедії

Промова голови Українського Товариства в Сагрині 8 липня

Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

"Цього разу це війна". Фрагмент із книжки Крістофера Кларка "Сновиди"

Уранці 28 червня 1914 року, коли ерцгерцог Франц Фердинанд із дружиною Софією прибули на залізничний вокзал у Сараєві, Європа ще жила в мирі. Через 37 днів спалахнула війна, яка забрала життя понад кільканадцять мільйонів людей, зруйнувала низку імперій і докорінно змінила хід світової історії. У книжці Крістофера Кларка "Сновиди" події, що призвели до Першої світової війни, розгортаються майже похвилинно.

"Архіви — це пам'ять народу"

Інтерв’ю з представниками Державної архівної служби України Анатолієм Хромовим і Тетяною Шевченко для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Мирон Коновалець. "Він ніколи не афішував те, що робив для брата"

На відміну від Євгена Коновальця, який фігурує у багатьох справах і сотнях довідок та агентурних повідомлень органів нквс, про брата Мирона відомостей дуже мало. Водночас його роль у діяльності УВО і ОУН була доволі важливою, хоч і мало публічною. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України вдалося знайти й дослідити кілька цікавих документів, які підтверджують це і доповнюють скупі сторінки біографії Мирона Коновальця – доктора права, талановитого журналіста і активного громадського діяча.

Симон Петлюра і День Української Державності

Серед розсекречених документів у архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено текст промови голови Директорії УНР, Головного Отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри з нагоди свята Української Державності. Цей текст зберігався у політвиховника Воєнної округи "Заграва" Української повстанської армії Степана Костецького на псевдо Зимний і слугував зразком для проведення виховної роботи у колі повстанців.