Спецпроект

Контекст Сагрині. Польський злочин на тлі нацистських

Сьогодні виповнилося 74 роки від знищення українського села Сагрині, що на Холмщині у Грубешівському повіті. Того дня польська Армія Крайова та Селянські Батальйони жорстоко вбили 610 українців, відомих по іменах, а орієнтовно – навіть 700-800. Різанина в Сагрині була частиною більшої антиукраїнської операції.

Сьогодні виповнилося 74 роки від знищення українського села Сагрині, що на Холмщині у Грубешівському повіті. Того дня польська Армія Крайова та Селянські Батальйони жорстоко вбили 610 українців, відомих по іменах, а орієнтовно – навіть 700-800.

Різанина в Сагрині була частиною більшої антиукраїнської операції.

Вона не була ніякою "Грубешівською революцією", як полюбляють її називати поляки та деякі українці (бо тоді оборону українців слід назвати "контрреволюцією).

Це була холоднокровно запланована військова операція, яка мала за завдання очистити територію від українців, а тих, хто переживе – налякати терором.

Бійці Армії Крайової під час знищення українського села Сагринь 10 березня 1944 року

Саме тому проводили її солдати АК з такою безоглядністю та жорстокістю. 

Воєнний злочин у Сагрині був одним найбільших злочинів над мешканцями одного населеного пункту на території Генеральної Губернії за весь час німецької окупації.

Але німецькі злочини такого роду проти польського населення були значно меншого масштабу. Серед них тільки два мали понад 400 жертв. У Замості – орієнтовно 470 жертв, у Звежинцю – орієнтовно 412 витих.

У списку польських населених пунктів, особливо постраждалих від німецьких акцій, є ще 6 сіл з жертвами понад 300 осіб (від 368 у Щецині до 335 у Скербешеві – усі дані орієнтовні, бо іменних списків жертв не встановлено).

Додаймо тут, що іменний список польської акції на село Ласків у березні 1944 року нараховує 326 імен українців.

На тлі європейських злочинів того роду польський злочин у Сагрині займає неславне місце у першій десятці подібних злочинів, які – утім – були скоєні або відділами СС, або вермахту.

Найбільший серед них є злочин в українській Корюківці (1893 вбитих за іменним списком, а орієнтовно – 6700!).

У Козарах на Чернігівщині німецькі окупанти вбили від 3900 до 4800 місцевих мешканців, а у Кортелісах на Волині знищили – від 1600 до 2800 місцевих мешканців.

В італійському Морцабетто було близько 770 вбитих, а у французькому Орадур-сюр-Глан – 642 вбитих.

 Сагринь палає

Нагадаймо тут, що у всесвітньовідомих злочинах-символах проти мирного населення – чеських Лідіцах та білоруській Хатині – загинуло відповідно 173 та 147 осіб.

Про усі вищеназвані населені пункти можна знайти багато або дуже багато відомостей.

Про Корюківку та Сагринь в англомовних джерелах нема навіть слова.

Додаю два коротких свідчення про події в Сагрині.

Сагринь очима жертви

…Вернуся ще до тих спогадів, які зі мною впродовж усього мого віку. Ідемо ми тоді чорним ранком із поля, бачимо – Ковальчучка з хлопчиком убиті лежать.

Микитюки, подружжя, убиті двоє – четверо дітей у живих зосталося. Повтікали. Приходжу на своє подвір’я, бачу – в сусідів дев’ятеро душ побитих.

Гергелева Настя була паралізованою, то діти винесли на подвір’я, як втікали. Коли поляки підпалили хату, то її вкинули у вікно в вогонь. Казали, дуже кричала в тому вогні, поки не згоріла.

…По сусідству в Собчуків двох забили. Хата в хату всіх старших людей вибили. Де бачили, що яке старе чи мале було – всіх насмерть.

Мостом лежали люди. Не було кому ховати. Ми з братом, а потім із чоловіком звозили людей, як дрова – з поля на могилки. Своїх і чужих – не було родини, щоб кому поховати.

Одні яму копають, інші привозять убитих, накладають – і вже яма повна. Закладена.

…Крамик Василь викопав яму для брата, братихи і на хлопця, поїхав по їх трупи, а тут ту яму вже заклали іншими. Кричить: "Забирай!" А той, що клав, не хоче – як виймати… Василь із того всього: "Я вас постріляю!" А гвинтівку має в руках. Люди давай таки виймати трупи з тої ями… Закладали, закладали ями, а люди ще лежали. І
довкола могилок, і навколо..." (...)

Антоніна Митюк "Що з нами зробили?"

"КРОВ УКРАЇНСЬКА, КРОВ ПОЛЬСЬКА... Трагедія Холмщини та Підляшшя в роках 1938–1948 у спогадах. Упорядник: Мирослав Іваник, Торонто–Львів 2014

Сагринь очима ката

"… [Спійманого українця] "Шакал" і кілька його помічників роздягнули до кальсоеів і почали бити кийками. Спочатку били його по по п’ятах. Били допоки шкіра почала злазити шматками, а плоть відпадати кавалками. Потім почали бити в груди, щоб зламати ребра.

Фото ідентифікують як одне з тих з Сагрині, де кат і жертва - в одному кадрі

"Шакал" був сильно збуджений і проявляв чимдалі більшу хіть, щоб завдати бранцю найбільшого болю. Проте його жертва вперто мовчала. Швидко українець вже не був у стані вимовити і слова, навіть якби хтів.

"Шакал" вклав його пальці між важкими сталевими дверима і натиснув, ламаючи жертві пальці з глухим тріском.

"Шакал" сильно спітнів і взявся за тортури пальців, що стирчали, важким залізним прутом. Заповзявся відрубати їх найменьшою кількістю ударів. Три перші пальці відпали відносно легко.

Залишився іще найменьший, що звисав на двох останніх жилах, і вперто не хотів відпадати. Це ще більше роздражнило ката. (…)

Спочатку жертва кричала з усієї сили, але потроху його крик слабішав, допоки не перейшов у тихий стогін. Тіло почало битися у конвульсіях, при кожному ударі "Шакала" чоловік гарчав…

Обличчя чоловіка перетворилося в суцільне місиво. Його груди провалилися.

Проте він все ще видавав слабкі звуки, коли "Шакал" затягнув його за ноги до драбини, скинув вниз і потягнув за стодолу, щоб прикінчити там багнетом. (…)"

Вальдемар Льотнік "Дев’ять життів"/ Waldemar Lotnik, Nine Lives, London 1999, s. 71.

Читайте також:

Поляки й українці спільно вшанували жертв АК в Сагрині

Андрій Руккас: Сто років бою біля Чорного Острова

Крім Євгена Мишківського, в бою біля Чорного Острова полягли козаки Іван Литовченко та Йосип Продиус, пропав безвісті бунчужний Олекса Фількевич. У 100-ту річницю бою, в Чорному Острові відкрили пам'ятний знак на честь загиблих героїв. А от чи є вулиця імені Євгена Мишківського у Тернополі?! Схоже, що немає

Юрій Юзич: Пластуни віднайшли у Відні могилу начштабу корпусів УГА Фердинада Льонера

Хто такий Фердинад Льонер (Ferdinand Lohner)? Уродженець Сараєво, австрійський німець. Випускник віденської академії генштабу 1914 року. Відзначений кількома хрестами за хоробрість на італійському фронті. Добровольцем вступив до УГА.

Наталка Діденко: Тролейбус номер 15. Зупинка «Вулиця Івана Кудрі». П`ята зупинка

Боєнська вулиця, сповнена тваринного жаху в прямому сенсі, Іван Кудря, за яким тягнеться шлейф крові та нищення, трагедії Жовтневого палацу та Хмарочоса Гінзбурга, а тепер готелю `Україна`, які стоять практично поруч, дивляться один на одного – усі ці місця та імена якось фантастично сплелися драматичними нитками нашої історії.

Наталка Діденко: Тролейбус номер 15. Печерський міст. Четверта зупинка

В районі зупинок Печерського мосту закінчувалася домашня атмосфера і розбігалися дороги на всі ділові боки великого міста. Спортивні штани пенсіонерів, "тягнучки", халати домогосподарок у дрібні квіточки, немите волосся, тапочки, авоськи, ненафарбовані червоним губи, старі куртки, в яких ходили по гриби, сюди не доходили.
Якщо ти вже доїжджав до Печерського мосту, то одягнений був по-міському, відповідно тодішній моді або міським стильним тенденціям. Цей згусток транспортних зупинок з назвою "Печерський міст" був перепусткою у велике місто