In memoriam. Помер Маркіян Іващишин

21 травня, на 53 році життя, раптово помер один з провідників «Революції на граніті» 1990 року, львів’янин Маркіян Іващишин. Обірваний тромб став причиною смерті відомого громадського, політичного і культурного діяча, котрого знали і шанували у всій Україні.

Про це «Історичній правді» повідомили друзі і колеги Маркіяна із Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».

 

Прощавай, Мареку!..

Маркіян Іващишин, якого друзі кликали “Мареком”, народився 6 вересня 1966 року у Львові.

Навчався у Львівській політехніці, де створив осередок Студентського братства, а 1990 року очолив Львівське Студентське братство. Саме ця організація того року виступила ініціатором студентського голодування у Києві, яке увійшло в історію як “Революція на граніті.

Напередодні 30-ліття Студентського братства Львівщини 18 травня 2019 р. Президент України Петро Порошенко, відзначив державними нагородами учасників тих вікопомних подій. Зокрема Маркіяна Іващишина було нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

Колишній лідер студентського руху Маркіян Іващищин залишався молодим за духом і в зрілі роки, був власником культових львівських кав’ярень “Лялька”, “Вавилон-20”, “За кулісами”, “Під Клепсидрою”, “Дзиґа”.

Довкола нього завжди гуртувалися креативні мистецькі сили, бо він, відколи 1993 року став засновником та директором ТзОВ “Мистецьке об’єднання «Дзиґа», як ніхто інший умів підтримати перспективні творчі починання багатьох зухвалих революціонерів у царині мистецтва.

Марек запам’ятався як організатор фестивалів “Вивих” (Львів), арт-продюсер проектів “Вогні великого міста”, “Новий Ноїв ковчег”, продюсер груп “Клуб шанувальників чаю”, “Мертвий Півень”, ранніх проектів “Океану Ельзи” та Руслани (“Дзвінкий вітер”), організатор фестивалю “Проект Є” “Слухай українське”, “Гранди Мистецтва”, “Метро Jazz”, “Флюгери Львова”, “Jazz Bez”, один із засновників культурологічного журналу “Четвер” та «Львівської газети», керівник радіопроекту «Ініціатива Niko FM».

Передчасна смерть забрала в сучасної української культури визначного сміливця, стратега, тактика і практика, який будучи одним із лідерів свого покоління творив неповторне обличчя Львова.

За день до смерті написав цей короткий допис у Фейсбук:

Довідка

У 1990–1994 рр. — депутат Львівської обласної ради I демократичного скликання.

У 1990–1993 рр. — голова правління Фонду “Молода Україна”.

Відомий також як співголова Фонду українського студентства, член ради “Клубу Левів”, ради Комітету підприємців Львівщини.

Віце-президент регбійного клубу “Сокіл” (Львів).

У 2000–2001 рр., у період акції “Україна без Кучми”, став співзасновником Громадського комітету “За правду!”.

2002 року, був переслідуваний та затриманий через конфлікт із тодішнім керівником львівської податкової адміністрації Сергієм Медведчуком. Звільнений на хвилі протестів.

На виборах 2004 р. — довірена особа кандидата в президенти України Віктора Ющенка.

Із 2005 року очолив львівську міську організацію партії “Пора”. 2006 року обраний депутатом міськради за списком ГП “Пора” (голова постійної комісії культури, дозвілля, ЗМІ, промоції та туризму.

Година Папуги. Операція «День Незалежності»

Несподівано виявилося, що у таборі діє невидима сила. Вона була подібна до гравітації: її вплив відчувався завжди, але щоб усвідомити її існування треба було, щоб на чиюсь голову впало яблуко. Тим яблуком стали події Дня Незалежності і пригода з фальшивим візитом американського амбасадора. Дехто раптом зрозумів, що та сила мала серед бранців своїх агентів, була поінформована про їх таємні приготування і комунікації. Перше запитання було очевидне: хто перейшов на інший бік?

Чи був Іван Світличний дисидентом?

На перший погляд це питання може здатися дивним, адже усім добре відомий поетичний твір Івана Світличного «Я – дисидент», де він стверджувально відповідає на це питання.

Диво в Чігошті: право на віру за межами соціалізму

«Я нічого не зробив! Я ж навіть нічого не бачив!» - кричав отець Йозеф Тоуфар. Священник другу ніч сидів в карцері – темному вологому приміщенні в підвалі тюрми. Він два дні не їв, шлунок палав від пересоленого супу, який давали «неслухняним» арештантам після декількох днів без їжі. Все тіло боліло – сьогодні знову навідувався інспектор Ладіслав Маха і проводив «екзекуції» - вибивав зізнання. Все тіло було в синяках, ноги опухли. Священник навіть не знав, що знаходиться у спецвідділі тюрми для католицьких священнослужителів у місті Валдіце. І жити йому залишилося декілька днів.

Андреа Халупа, авторка сценарію фільму «Ціна правди»: «це історія, яку розповів мені дідусь»

Сценарій до фільму «Ціна правди», який зняла польська режисерка Аґнєшка Голланд, написала Андреа Халупа – американська журналістка українського походження. Вона друкується в «The Atlantic», «TIME», «Forbes». Вперше про Голодомор Андреа почула в дитинстві від свого дідуся, який його пережив. А в студентські роки вона читала про життя репортера «New York Times» Волтера Дюранті в Москві. Саме тоді вона дізналася про Гарета Джонса, пригадала історію своєї родини і вирішила: «Я точно напишу сценарій до фільму, який розповідатиме про це».