In memoriam. Помер Маркіян Іващишин

21 травня, на 53 році життя, раптово помер один з провідників «Революції на граніті» 1990 року, львів’янин Маркіян Іващишин. Обірваний тромб став причиною смерті відомого громадського, політичного і культурного діяча, котрого знали і шанували у всій Україні.

Про це «Історичній правді» повідомили друзі і колеги Маркіяна із Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».

 

Прощавай, Мареку!..

Маркіян Іващишин, якого друзі кликали “Мареком”, народився 6 вересня 1966 року у Львові.

Навчався у Львівській політехніці, де створив осередок Студентського братства, а 1990 року очолив Львівське Студентське братство. Саме ця організація того року виступила ініціатором студентського голодування у Києві, яке увійшло в історію як “Революція на граніті.

Напередодні 30-ліття Студентського братства Львівщини 18 травня 2019 р. Президент України Петро Порошенко, відзначив державними нагородами учасників тих вікопомних подій. Зокрема Маркіяна Іващишина було нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

Колишній лідер студентського руху Маркіян Іващищин залишався молодим за духом і в зрілі роки, був власником культових львівських кав’ярень “Лялька”, “Вавилон-20”, “За кулісами”, “Під Клепсидрою”, “Дзиґа”.

Довкола нього завжди гуртувалися креативні мистецькі сили, бо він, відколи 1993 року став засновником та директором ТзОВ “Мистецьке об’єднання «Дзиґа», як ніхто інший умів підтримати перспективні творчі починання багатьох зухвалих революціонерів у царині мистецтва.

Марек запам’ятався як організатор фестивалів “Вивих” (Львів), арт-продюсер проектів “Вогні великого міста”, “Новий Ноїв ковчег”, продюсер груп “Клуб шанувальників чаю”, “Мертвий Півень”, ранніх проектів “Океану Ельзи” та Руслани (“Дзвінкий вітер”), організатор фестивалю “Проект Є” “Слухай українське”, “Гранди Мистецтва”, “Метро Jazz”, “Флюгери Львова”, “Jazz Bez”, один із засновників культурологічного журналу “Четвер” та «Львівської газети», керівник радіопроекту «Ініціатива Niko FM».

Передчасна смерть забрала в сучасної української культури визначного сміливця, стратега, тактика і практика, який будучи одним із лідерів свого покоління творив неповторне обличчя Львова.

За день до смерті написав цей короткий допис у Фейсбук:

Довідка

У 1990–1994 рр. — депутат Львівської обласної ради I демократичного скликання.

У 1990–1993 рр. — голова правління Фонду “Молода Україна”.

Відомий також як співголова Фонду українського студентства, член ради “Клубу Левів”, ради Комітету підприємців Львівщини.

Віце-президент регбійного клубу “Сокіл” (Львів).

У 2000–2001 рр., у період акції “Україна без Кучми”, став співзасновником Громадського комітету “За правду!”.

2002 року, був переслідуваний та затриманий через конфлікт із тодішнім керівником львівської податкової адміністрації Сергієм Медведчуком. Звільнений на хвилі протестів.

На виборах 2004 р. — довірена особа кандидата в президенти України Віктора Ющенка.

Із 2005 року очолив львівську міську організацію партії “Пора”. 2006 року обраний депутатом міськради за списком ГП “Пора” (голова постійної комісії культури, дозвілля, ЗМІ, промоції та туризму.

Українська культура у листівках і платівках діаспори

Українська листівка як засіб комунікації в українській повоєнній діаспорі представляє не тільки унікальне мистецьке явище, а як на мене, і мовну, лінгвістичну цінність. У час повоєнного тоталітаризму поштівки та музичні диски з українською музикою перетворилися на засіб підтримки рідних та близьких, як на поселеннях так і в Україні.

Останні форпости “русского міра” на Одещині

Останнім часом Україна завдяки наполегливій праці істориків, публіцистів, журналістів і блогерів розбірливіше дивиться на власну минувшину. Тепер без особливих зусиль середньостатистичний школяр “на пальцях” може пояснити, що Чорне море не копали древні “укри”, українську мову не вигадували в “австро-угорському генштабі”, Ленін не те, щоби не “зробив Україну”, а й узагалі тут ніколи не бував. І, найголовніше, як виявилося, не сучасні українські можновладці “переписують історію”. Її переписали радянські історики-фантасти, а нині їхню справу продовжують російські неоімперські пропагандисти.

Харківські адреси Миколи Міхновського

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.

Молоде життя Євгена Побігущого-Рена

Незважаючи на польську займанщину, українське життя в Коломиї, зглядно у молоді, дуже активне і рухливе. Діють у місті два українські покоління – батьки молодих людей, і вони самі – нове покоління українських патріотів. Оці "молоді" страждають від програної боротьби батьків, їхнього сидіння і квиління про те, що треба змиритися з фактичним станом. Натомість молоді час від часу все голосніше ставлять своїм завданням визволення рідної землі від окупантів і загарбників, особливо ті, що вже воювали за Україну