In memoriam. Помер Маркіян Іващишин

21 травня, на 53 році життя, раптово помер один з провідників «Революції на граніті» 1990 року, львів’янин Маркіян Іващишин. Обірваний тромб став причиною смерті відомого громадського, політичного і культурного діяча, котрого знали і шанували у всій Україні.

Про це «Історичній правді» повідомили друзі і колеги Маркіяна із Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».

 

Прощавай, Мареку!..

Маркіян Іващишин, якого друзі кликали “Мареком”, народився 6 вересня 1966 року у Львові.

Навчався у Львівській політехніці, де створив осередок Студентського братства, а 1990 року очолив Львівське Студентське братство. Саме ця організація того року виступила ініціатором студентського голодування у Києві, яке увійшло в історію як “Революція на граніті.

Напередодні 30-ліття Студентського братства Львівщини 18 травня 2019 р. Президент України Петро Порошенко, відзначив державними нагородами учасників тих вікопомних подій. Зокрема Маркіяна Іващишина було нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

Колишній лідер студентського руху Маркіян Іващищин залишався молодим за духом і в зрілі роки, був власником культових львівських кав’ярень “Лялька”, “Вавилон-20”, “За кулісами”, “Під Клепсидрою”, “Дзиґа”.

Довкола нього завжди гуртувалися креативні мистецькі сили, бо він, відколи 1993 року став засновником та директором ТзОВ “Мистецьке об’єднання «Дзиґа», як ніхто інший умів підтримати перспективні творчі починання багатьох зухвалих революціонерів у царині мистецтва.

Марек запам’ятався як організатор фестивалів “Вивих” (Львів), арт-продюсер проектів “Вогні великого міста”, “Новий Ноїв ковчег”, продюсер груп “Клуб шанувальників чаю”, “Мертвий Півень”, ранніх проектів “Океану Ельзи” та Руслани (“Дзвінкий вітер”), організатор фестивалю “Проект Є” “Слухай українське”, “Гранди Мистецтва”, “Метро Jazz”, “Флюгери Львова”, “Jazz Bez”, один із засновників культурологічного журналу “Четвер” та «Львівської газети», керівник радіопроекту «Ініціатива Niko FM».

Передчасна смерть забрала в сучасної української культури визначного сміливця, стратега, тактика і практика, який будучи одним із лідерів свого покоління творив неповторне обличчя Львова.

За день до смерті написав цей короткий допис у Фейсбук:

Довідка

У 1990–1994 рр. — депутат Львівської обласної ради I демократичного скликання.

У 1990–1993 рр. — голова правління Фонду “Молода Україна”.

Відомий також як співголова Фонду українського студентства, член ради “Клубу Левів”, ради Комітету підприємців Львівщини.

Віце-президент регбійного клубу “Сокіл” (Львів).

У 2000–2001 рр., у період акції “Україна без Кучми”, став співзасновником Громадського комітету “За правду!”.

2002 року, був переслідуваний та затриманий через конфлікт із тодішнім керівником львівської податкової адміністрації Сергієм Медведчуком. Звільнений на хвилі протестів.

На виборах 2004 р. — довірена особа кандидата в президенти України Віктора Ющенка.

Із 2005 року очолив львівську міську організацію партії “Пора”. 2006 року обраний депутатом міськради за списком ГП “Пора” (голова постійної комісії культури, дозвілля, ЗМІ, промоції та туризму.

Година папуги. Ґудзики з Харкова

Станіслав Мікке вчепився у київського прокурора Андрія Амонса: "Хто це зробив?!" Більшість могил мала дивну рису — сліди від величезних бурів: земля була перемішана із перемеленими людськими кістками, зітлілим одягом та металевими ґудзиками. Подекуди траплялися великі грудки якогось білого хімікату.

Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.